Актори Мариупольского драмтеатра: про блокаду міста та спробу повернутися до звичного життя — новости Мариуполя

Ще рік тому вони виступали з кращими ролями на рідній сцені в Маріуполі. Та напад росії зруйнував усе: рідне місто, улюблений театр, відчуття спокою та безпеки. Актори Донецького обласного академічного театру з Маріуполя розповіли про блокаду міста та спробу повернутися до звичного життя.
Родина Анастасії Мусатенко та Вадима Єрмішина

Родина проживала у Маріуполі недалеко від театру. Розповідають, що спочатку виїжджати з міста не думали, бо “обстріли та воєнний конфлікт був й до цього”. А коли спробували виїжджати через сильні обстріли – відкритого та безпечного шляху вже не було.  “Бойові дії були постійно поруч з нами. Блокпости й обстріли – це щось звичне для нас. Але коли зранку почули сирени, коли на Київ летіли ракети, коли й на нас летіло все, що тільки було, тоді зрозуміли, що почалося. Дружина казала, що буде друге Алеппо, так воно і сталося”, – розповідає Вадим. Вадим з дружиною та дітьми виїхали 15 березня. За день до цього від драматичного театру у бік Бердянську поїхали декілька машин та під вечір не повернулися. З ними вдалось зв’язатися та дізнатись, що вони вже у Бердянську. “Ми поїхали наступного дня. Шлях був тяжкий. Дорогою до Запоріжжя довелось ночувати у машині у посадці, бо недалеко від нас був підірваний міст. А потім… Ми побачили, що машини рушають, хоча нам казали, що не можна. Я кажу чоловікові “Поїхали, поїхали”. І тільки потім ми дізнались, що ту колону, яка залишилась на дорозі, невдовзі обстріляли”, – розповідає Анастасія Мусатенко. Про бомбардування Драматичного театру  шоковий стан, адже там були колеги, друзі, знайомі.  “Ми туди теж ходили, у театр, бачили, що у будівлі переховується багато людей. Просто розумієш, що зруйнували твій дім, і ти не знаєш, чи живі твої друзі. Ми дізнавались по частині, хто вийшов на зв’язок, хто поранений, але живий. Страшно було уявити, що пережили ці люди. Наші колеги, які стільки турбувались про громадян у сховищі, це справжні герої”, – говорить Анастасія. У день народження жінки, 17 березня, родина була у відносній безпеці та теплі вперше за довгий час. Вони приїхали у Кропивницький, зупинитися на тривалий час вдалося у добрих людей. Анастасія каже, найстрашніше тоді було – це стан дітей.  “Двоє синів сильно постраждали психологічно. Вони були у тяжкому стані, особливо старший. Розумієте, ми все бачили. Молодший у бомбосховищі постійно кричав, голос був зірваний, і це ж холод, нестача їжі. Старший все розумів, і це для мене, як для мами, було складно. Кожну хвилину очікувати смерті й розуміти, що можеш не врятуватися. У такому стані ми виїхали”, – каже Анастасія. Потім родина вирішила переїхати до Києва. Чоловік звернувся до Національного театру імені Лесі Українки, куди його і взяли. Зараз він вже працює на новій сцені. Анастасія поки залишається вдома з дітьми, займається відновленням їх здоров’я. Зараз родина тримається разом, підтримує один одного, піклується про дітей та потроху намагається повернутись в театральне мистецтво. Адже тільки так можна триматись у строю та підтримувати країну на шляху до перемоги.

Актриса Дарʼя Іванова

“24 лютого я повинна була їхати до драматичного театру, щоб записувати пісню до Міжнародного дня театру. Та в цей день все скасовувалося, у місті вже лунала сирена”, – розповідає Дарʼя. Акторка разом з донькою проживали на околицях міста у мікрорайоні Курчатова. З перших днів ця місцевість піддалась сильним обстрілам, майже одразу зникло світло, вода та опалення через перебиття окупантами комунікацій. Вибратись з району було вкрай складно через розташування. “Увесь час були вдома, покинути район було просто неможливо. Ми навіть не чули й не знали про “зелені коридори” чи спроби виїхати з міста. До нас взагалі новини не доходили. З міста з дочкою вдалось вибратись 14 квітня”, – згадує Дарʼя події того часу. Тоді був тільки один шлях виїхати – через територію росії. Дарʼя розповідає, що групами людей везли спочатку до приміських селищ, де були фільтраційні заходи, а потім до росії. Дарʼю з дочкою висадили десь під москвою. У той час вдалось переночувати у родичів, а потім через Литву, Латвію та Польщу дістались до Італії, де залишаються і зараз. Увесь шлях зайняв близько місяця.  Вже сім місяців родина проживає у добрих людей в Італії. Дарʼя працює на декількох місцях одночасно – швачкою у салоні штор-гардин та офіціанткою в одному з барів. Каже, місця роботи знаходяться у різних містах, через це важко добиратися. Та іншого вибору поки що немає. В Україну повертатися ні до кого та нікуди. Та зізнається, театр кличе кожного дня. “Кличе, звичайно. Тут в Італії все вирішують знайомства. Якщо немає когось у цій сфері, то потрапити до театру просто неможливо. Дочка теж хоче вступати до театрального вишу, тому будемо думати, що робити далі”, – каже Дарʼя Іванова.

https://informburo.net