Бюрократія, стипендія та робота в піцерії: як хлопець із Луганщини потрапив до Болонського університету

13 квітня в осередку громадянського суспільства «Друкарня» розповідали про досвід навчання та життя в Італії, про те, як туди потрапити, як влаштуватися в іншій країні та з якими там можна зіткнутися проблемами.

У «Друкарні» вже кілька місяців над проєктом «Голоси Донбасу» працює Дмитро Мамаєв, він є проектним координатором. Сам він народився у невеликому містечку на Луганщині, яке нині знаходиться на тимчасово непідконтрольних українській владі територіях. 

Дмитро Мамаєв закінчив магістратуру у Болонському університеті, що в Італії. І вчора він поділився своїм досвідом та інсайдами у тому, як вступити у виш за кордоном, як оформити документи, із якими складнощами можна зіткнутися.

Проектний координатор «Друкарні» розповів, що у 2014 році він переїхав до Львова на навчався у Львівському національному університеті ім. Франка на факультеті міжнародних відносин. Там він здобув диплом бакалавра аналітика з міжнародної інформації. Потім з’явилося бажання закінчити магістратуру у напрямку «Міжнародне співробітництво та захист прав людини» у Болонському університеті. Його фокус сконцентрований на міграційних процесах. Також він вчився у Мальтійському університеті.

Найскладніщою частиною шляху до навчання в Італії була бюрократія та адміністративні моменти. Треба було зареєструватися на програму, підготувати пакет документів, резюме, рекомендації, декларацію, легалізацію диплому. Більша частина усього цього оформлюється через посольство та Міністерство закордонних справ.

Коли Дмитро Мамаєв вступив до Болонського університету, він жив не в самій Болонії, а в кампусі. Спочатку навчання було платним, воно коштувало 3100 євро на рік. У цей період він встиг попрацювати в піцерії, щоб забезпечити себе та оплатити навчання.

Але потім студент став одним з п’ятірки тих, хто отримував стипендію. Процес оформлення стипендії також потребував немаленької паперової роботи. Зокрема, батьки Дмитра повинні були підтвердити, що мають відповідний рівень доходів, який не перевищує певної суми.

Коли Дмитро тільки приїхав, то володів англійською, але через два роки знав італійську на розмовному рівні. Він каже, що усі українці, яких він зустрічав в Італії, швидко засвоїли цю мову. Також є можливість вивчати інші мови, оскільки у Болонському університеті навчається безліч представніків інших країн. Тобто це ще й відмінні вожливість знайомитися з іншими клуьтурами.

Але студент каже, що життя в Італії не таке ідеальне, як може здатися. По-перше, там високий рівень безробіття серед молоді, близько 28% молодих людей не працевлаштовані. У деяких регіонах люди платять гроші мафії, тобто це не вигадка з фільмів.

Населення Італії — одна з найстаріших в Євросоюзі. Із цим, до речі, і пов’язана висока смертність в країні під час пандемії коронавірусу. Також Дмитро Мамаєв розповів, що багато українців їдуть в Італію саме щоб доглядати літніх людей за гроші. Офіційно там живуть 250 тис. українців, але до цієї цифри можна додати ще приблизно 200 тис. неофіційних.

Є в Італії також українські школи та культурні центри. Звісно, розповісти усе про Італію за одну зустріч неможливо, але для тих, хто бажає вчитися за кордоном, Дмитро Мамаєв радить: вчити іноземні мови, шукати інформацію та програми, звертатися за порадами до тих, кто це зробив, користуватися зручними можливостями, а головне — вірити у власні сили.

Підписуйтесь на наш Instagram та Telegram канал

Источник