«Діти для Путіна» — авторка документального фільму розповіла про депортацію маленьких маріупольців — новости Мариуполя

У столиці, в кінотеатрі «Жовтень» презентували фільм The Kyiv Independent, який отримав назву Uprooted або «Діти для Путіна». Документальна картина розповідає три історії про депортацію дітей з Маріуполя — кожна жахає тим, що довелося пережити малечі та як їх батьки та рідні боролися, щоб повернути їх в Україну. Крім того, у фільмі представлено розслідування депортації так званої «групи 31» — дітей, яких росіяни вивезли з окупованих територій і досі не повернули рідним.

Авторкою фільму стала журналістка Олеся Біда, а режисером — Віталій Гавура. Для сайту mrpl.city Олеся Біда розповіла про роботу над картиною, історії, які вразили найбільше та факти, що не увійшли у фільм.

Діти тікають та хочуть в Україну

Журналістка розповідає — на початку роботи вона отримала список з іменами та прізвищами 31 депортованої дитини. Так почалися пошуки — автори фільму знаходили інформацію про них, дізнавалися, звідки вони та де можуть перебувати зараз. Олесі вдалося встановити, що з цієї групи точно передали під опіку 14 дітей. У фільмі автори навіть показали карту з конкретними населеними пунктами у Московській області — саме там зараз знаходяться українські діти.

Олеся знає, що в частини з цих дітей є родичі в Україні, які хочуть їх забрати, але не можуть. Крім того, є діти, які самі передають сигнали та просять повернути їх в Україну.  

«Уявіть —  вони прожили рік в російській сім’ї,  і все одно говорять — заберіть мене! Це дуже сильно», — ділиться Олеся Біда.

Часом росіяни самі писали новини, знімали сюжети про сім’ї, які всиновлювали дітей — розповідали, які вони роблять «благородні вчинки». Так вдавалося знаходити інформацію про маленьких українців.

«У мене є відчуття, що «батьків» ніби спеціально підбирали для дітей. Наприклад, одна з них — Ліліана Романова, колишня працівниця міліції, ветеранка. У соцмережах вона характеризує себе, як мама 54 дітей та 16 онуків та говорить, що збирала найскладніших дітей і підлітків у росії. Вона займається їх «військово-патріотичним вихованням», на фото —  діти зі зброєю у руках», — розповідає журналістка.

Ця жінка взяла в сім’ю двох дітей — одного хлопчика з тієї групи і одного — з Херсонської області. Перша дитина родом з території Донеччини, яка була окупована ще з 2014 року. Проте, в знімальної групи є інформація, що хлопчик з цієї родини втік. Втім, скоріше за все, він досі перебуває на території росії.

Інші діти теж намагалися втекти. Так, росіянка Ірина Рудницька взяла до себе двох дітей з Маріуполя, один з них — Богдан Єрмохін. Хлопчик зробив усе, щоб не залишатися з «новою мамою», але Богдана затримали на кордоні і повернули назад. Ірина, до слова, колишня доброволиця Чеченської війни.

Ще одна родина — Дєніс та Катерина Тріполєц взяли під опіку аж п’ять дітей з Донеччини. Щоправда, двох старших вони залишили в інтернаті та пообіцяли забирати додому на вихідні. Зате, у сюжеті про всиновлення Дєніс кричить:  «Никто кроме нас! Я в ВДВ служил!».

«На мою думку, депортація дітей — це частина їхньої загальної політики, частина знищення ідентичності українців, — розповідає Олеся Біда. — Марія Львова-Бєлова першою взяла Пилипа Головню у свою сім’ю, вона ніби показала знак всім росіянам, які підтримують її і політику путіна — робіть так само».

Читайте також: У Маріуполі окупанти заарештували понад 10 тис. цивільних — подробиці

Кількість депортованих значна більша за офіційну статистику

Президент України Володимир Зеленський говорив, що станом на зараз точно відомо про депортацію щонайменше 19 505 українських дітей. Проте, журналістка, яка займалася дослідженням цієї теми, впевнена — насправді їх набагато більше.

«Це лише ті діти, яких українська влада ідентифікувала — відомо, хто це, де вони раніше жили, коли зникли, і де ймовірно перебувають зараз. Але депортація була хаотичною — це говорить про те, що реальна цифра значно більше, — наголошує авторка фільму. —  Якщо діти маленькі і стали сиротами під час війни, вони не можуть зв’язатися з представниками української влади та своїми рідними, вони не знають номерів телефонів, вони не пам’ятають прізвища батьків. А росія їх питати не буде».

Як розповідає журналістка, зі слів волонтерів, які займаються поверненням дітей в Україну, росія не лише не передає списки депортованих, а й постійно ускладнює возз’єднання сімей. З часом труднощів стає все більше, допити стають довшими, а діти — далі і далі залишаються під впливом російської пропаганди, ізольовані та під тотальним контролем.

«Стає все більше шансів, що коли опікуни чи рідні приїдуть, дитина не захоче їхати. Є історія, яка не увійшла у фільм — хлопчик з Херсонщини, якого забрали у нову сім’ю розповідав, що коли до нього приїхала сестра, він сумнівався чи варто йому їхати. Дитині запропонували виплати, квартиру в 18 років, розповіли, що він буде під протекторатом меру. Ледь вдалося вмовити хлопчика поїхати провідати батька! Але він каже — коли заїхав в Україну, зрозумів що нікуди не поїде і це його дім. Дитині 13-14 років — її особистість тільки формується і на неї сильно можна впливати», — розповідає Олеся Біда.

Читайте також: В Україні презентували документальний фільм «Портрети Маріуполя»

Три історії з Маріуполя

Після дослідження «групи 31» автори фільма зрозуміли, що треба показати, через що довелося пройти дітям та їх родичам на живих прикладах.

«Ми підбирали історії з різними кутами, щоб показати різні сторони того, що відбувалося з дітьми. Під депортацію не підпадала певна категорія дітей, під депортацію міг потрапити будь-хто з дітей, які опинилися в Маріуполі», — говорить журналістка.

Так, у фільмі глядачам розповідають історію 19-річної Валентини Єрмачкової, яка поїхала забрати своїх двох молодших сестер — Софію і Анастасію — з окупованого Донецька. Дівчат примусово вивезли туди з Маріуполя, після того, як їхня мати загинула на очах в 13-річної Софії. Друга історія — про Сашка і Каріну Копьонкіних, які разом з молодшим братом були самі в Маріуполі, коли почалася повномасштабна війна. Їхня мама, військовослужбовиця Тетяна Урсол, не могла забрати дітей, адже за день до повномасштабної війни заступила в наряд.

Також автори розповіли про те, як Максим Бойко та Іван Матковський пішки виходили з Маріуполя, щоб дійти до Запоріжжя. Дорогою хлопців примусово вивезли в донецьку дитячу лікарню. Всі герої зараз в Україні або за кордоном зі своїми батьками і опікунами, але пережили багато з того, що ніколи не мають відчувати діти.

Перша історія трьох дівчат вразила авторку цинічністю росіян. Після того, як поряд з родиною впала ракета, їхня мати опинилися під завалами. Поруч була 13-річня Софія — вона намагалися відкопати маму руками. Потім діти самостійно поховали найближчу людину, а після цього Софію та Анастасію окупанти вивезли у Донецьк.

«Їхня старша сестра Валентина змогла вийти на зв’язок з дівчатами, швидко оформила над ними опіку, зорієнтувалася, куди їй звертатися та що робити. В цій історії мене вразило те, що вже коли Валентина була в дорозі у Донецьк, щоб забрати своїх сестер, після того, як вона домовилася про це з чиновницями соціальних служб так званої «днр», їй прийшло повідомлення від молодшої сестри, що до неї приїхала знайомитися «нова родина». Знаючи про те, що за дівчинкою їде сестра, донецькі чиновники хотіли віддати її росіянам, а «нова сім’я» збиралася удочерити лише одну дівчинку та розлучити сестер», — розповідає журналістка.

На щастя, Валентині вдалося повернути сестер в Україну. Ці історії мають почути не лише українці, а й люди в усьому світі, тому автори збираються влаштовувати покази фільму за кордоном.

Нагадаємо, першопроходьці маршруту з Криму радять побачити розбитий росією Маріуполь.

Фото: з відкритих джерел, Олесі Біди

Источник