​»Евакуювались під Бородянку. Звідти тікали під обстрілами», — як киянка рятувалась від армії РФ

У перші дні війни киянка Ірина Анкудінова виїхала з родиною та батьками на дачу в кооператив «Приозерний»у кількох кілометрах від Бородянки.

У березні Ірина Анкудінова з трьома дітьми та матір’ю виїхала у Францію з Києва. Зараз вона допомагає іншим українцям за кордоном.

Діалог.UA поспілкувався з переселенкою, яка рятувалася під обстрілами з-під Бородянки. Далі – пряма мова:

«24 лютого мене розбудила донька з поганими новинами. Я дуже не хотіла їхати з Києва, але чоловік настояв збирати речі. Він відвіз мене з 4 дітьми, своїх та моїх батьків на дачу в кооператив «Приозерний», що знаходився у кількох кілометрах від Бородянки.

На той час ще ми не знали, що очікує це місто, яку долю спіткають міста Ірпінь та Буча, які ми проїжджали.

Щоночі, щодня міста палали, удень чорний дим застилав горизонт, вночі воно горіло червоним полум’ям. Від кожного вибуху дім підстрибував. Коли пролітали геликоптери, я намагалася сховатися у подвір’ї . Кожного вечора десь після 17-ї години з боку кордону з Білорусією дуже низько літали винищувачі. Звук такий потужний, що хотілося впасти на землю, нутрощі переверталися від страху. Харчів становилося все менше.

8 березня до мене в дім забігає сусід та кричить: «Збирайтеся, у лісі стоїть наша артилерія, зараз буде гаряче». Кидаю в машину дітей, батьків, якісь речі та під обстрілом тікаю, як заєць від погоні. Мене врятувало те, що пішов сніг та на машину опустилася якась імла, майже нічого не було видно на порожній «варшавці».

Справа почула якийсь хлопок, прийшлося щосили надавити на газ. Так і їхала в темряві, боялася включити фари. Видохнула, коли побачила наших на блокпості. Мої сусіди через два дні повторили мій шлях. З 5 машин доїхали лише 4, зустріли диверсантів, їх врятували наші солдати, раптово вискочивши з кущів лісу.

Моя родина заночувала у Радомишлі, а наступного ранку знову вибухи. І знову дорога. Луцька область, Львів. У місті Лева в чоловіка залишалися дальні родичі, ну він так вважав, що рідні. Та коли мені зателефонувала подруга та запропонувала привезти дітей до неї у Францію, львівська рідня почала біситися та обливати лайном мене та дітей: «Кому вона потрібна у Франції, вона дітей не може виховувати, вона нікчема, не може готувати, дурна нікчема».

Я дуже здивувалася, навіть посміялася та почала збирати речі. Частина родини (чоловіки) повинні були залишитися ще на тиждень у Львові, поки я не повернуся. Але, коли я з дітьми дісталася Берліну, від чоловіка прийшло смс: його батьків та мого сина з батьком викинули просто неба. Дуже шкода, що я не можу назвати повного прізвища цих людей, вони відомі, одна з них — волонтерка.

Так я опинилася за кордоном. Усі діти пішли до школи, мати почала заспокоюватися. Потім повернулася в Україну, побула з рідними та повернулася до Франції зі знайомою жінкою та її двома доньками.

Війна дуже швидко знімає маски з обличчя. Хтось ділився останнім шматком хліба, а когось зжирала злоба та ненависть при відносному благополуччі.

Дуже гіркий досвід. Дякувати Богові, усі живі. Мабуть, мені це було потрібно побачити».

Раніше актриса Анна Саліванчук звернулася до переселенців, що оселилися в західних областях України. Вона нагадала, що в гостях треба вести себе з повагою до господарів.

А співак Святослав Вакарчук підтримав людей, які тікали від війни у Львів.

Источник