«Я один вважаю, що потрапив в театр абсурду?», — ІНТЕРВ’Ю з Сергієм Притулою

15 березня до Маріуполя завітав шоумен, волонтер та політик Сергій Притула. Його день в нашому місті вийшов дуже насиченим: зустріч з членами партії «Сила Людей», спілкування з активними маріупольцями, поїздка до Храму св. Петра Могили і наприкінці вечора Сергій знайшов декілька годин на ексклюзивне інтерв’ю для 0629.

«Бути патріотом в Тернополі — це дуже просто, в Маріуполі — набагато важче»

— Сергію, у 2019 році Ви приїздили до Маріуполя з гумористичним шоу «Вар’яти». До того бували в нашому місті?

— Так, з початком війни у 2014 році час від часу бував в Маріуполі по волонтерських справах.

— Чому вирішили зараз завітати до Маріуполя?

— Привезли обладнання для військових, яке будемо розвозити у різні підрозділи від Широкіно до Лисичанська. Також приїхали познайомитися з місцевою проукраїнською спільнотою у вигляді політичної партії «Сила Людей» та маріупольських активістів. А ще відвідати Храм св. Петра Могили, на базі якого працює український освітньо-культурний центр та створюють бібліотеку ім. Василя Стуса.

Сергій Притула передав вдень у Маріуполі квадрокоптер аеророзвідці

— Яким чином Вам вдалося докластися до розбудови бібліотеки української літератури при цьому храмі? 

— Минулого року я заснував благодійний фонд, мета якого — збирати кошти на розвиток гуманітарної сфери у різних містах. На моє глибоке переконання, ми маємо більшу увагу приділяти саме сходу та півдню України для того, щоб просувати українське питання. Тому, коли до мене звернувся Кирило Долімбаєв з проханням підтримати коштами українську бібліотеку в Маріуполі — я, звісно, підтримав, бо була така фінансова можливість. Ми допомогли купити меблі, передавши 75 000 грн.

Читайте також: Шоумен Притула подарував меблі маріупольській бібліотеці української літератури

— Чому захотіли познайомитися з місцевим проукраїнським активом в нашому місті?

— Бути патріотом в Тернополі — це дуже просто, а в Маріуполі — набагато важче. Тому сьогодні я тут, щоб підтримати маріупольців словом, відповісти на запитання, заручитися підтримкою одне одного та дивитися разом у майбутнє.

Переконаний, що великою проблемою проукраїнської спільноти у багатьох регіонах України є саме відсутність спілкування між ними. Замість шукати спільні знаменники — шукають часто зраду. Тому я хочу стати певним комунікатором між цими спільнотами у різних містах України. Зараз часто їжджу у такі подорожі поспілкуватися з різними людьми і вірю, що в один момент це спілкування закінчиться тим, що всі питання про розпорошення відійдуть самі по собі.

— На сьогоднішній Вашій зустрічі з маріупольцями було дуже мало молоді. Абсолютна більшість — це старші люди. Як думаєте, чому так?

— Українські студенти є для мене водночас як великою силою, якою я дуже пишаюся, але й місцями — причиною сорому. Студенти були рушійною силою у кожній революції в Україні. Але дуже великі маси студентства перебувають у якомусь стані анабіозу та апатії. Мій досвід кандидування на мери Києва показав це. Бабця 90 років, яка бачила Сталіна, дошкандибала на дільницю, а модна та крута молодь є аполітичними. Тому намагаюся вести ще й просвітницьку роботу, виступаючи перед студентами та школярами.

— Яку ще діяльність у сфері освіти плануєте вести?

— Силами свого благодійного фонду разом зі знайомими айтішніками ми хочемо зробити платформу, де будемо проводити недержавні олімпіади. Розпочати хочемо з української літератури. Тому що 60% дітей в Україні не читають книги. Це аналітика за попередній рік. А з тих 40%, що лишилися — половина читає з примусу. Про яке критичне мислення можна говорити, якщо у нас нація, яка книжки не бачить. А діти ж беруть приклад з батьків, тому так і виходить.

— А у Вашій сім’ї всі читають книги?

— Так, у нас сім’я дуже любить читати. Син-семикласник прочитує по 50 книжок в рік. Якось він виклав в Інстаграм фото прочитаних книжок, це побачили книговидавці і тепер присилають йому новинки безкоштовно. Найбільше часу для читання я маю у відпустках, і ось в лютому за 5 днів відпочинку прочитав 5 книг.

— Яка книга справила на Вас сильне враження?

— «Анатомія солдата» — автобіографічна розповідь британського офіцера, який втратив дві ноги в Афганістані. Фішка книги в тому, що опис подій відбувається від імені предметів, які оточують героя. Наприклад, він камінця, який лежить при дорозі і бачить як закладається фугас.

— Ви говорили, що відчуваєте різницю між українцями на заході, сході, півдні. Як думаєте «зшивати» Україну?

— Школярі, студенти мають за державними програмами їздити Україною і дивитися на своїх однолітків з різних регіонів, їх життя, знаходити спільні точки дотику. Мають бути «однакові» діти незалежно від місця їх проживання в Україні. Тоді вони будуть виростати зі спільним баченням.

— Чим Вас приваблює Маріуполь?

— По-перше, місто за останні роки дійсно змінилося. Децентралізація пішла йому точно на користь. Прогулятися по набережній біля моря — це дуже круто. Ще в мене Маріуполь асоціюється з кав’ярнями. Їх дуже багато класних в центрі. Подобається ваша Вежа, хотів би піднятися на неї, але ніяк не вистачає часу. Круто, що місто відходить від стереотипів про себе: це вже не лише «місто металургів».

«Минулого року ми змогли забезпечити кілька проєктів на загальну вартість 2,6 млн грн»

— Пам’ятаєте свій перший досвід волонтерства? Можливо, це було ще в школі.

— У школі взагалі такого поняття як волонтерство не було. Були потуги по здачі макулатури, ходили на прибирання кладовища, така собі безкоштовна дитяча праця (сміється — ред.). До волонтерства я дійшов у дорослому віці — в районі 26 років, коли вперше долучився до гастролей Україною у складі благодійного спектаклю. Ми тоді збирали кошти на добудову дитячих будинків сімейного типу. Дитбудинкам допомагаю по сей день. Всі виручені кошти за озвучку мультфільмів (7 голлівудських анімацій) спрямовував саме туди.

— Кому змогли допомогти минулого і цього року?

— Минулого року через мій благодійний фонд і Patreon (сервіс для збору коштів — ред.) ми змогли забезпечити кілька проєктів на загальну вартість 2,6 млн грн: допомога українським лікарям під час першого локдауну, ремонт приміщення для незрячих, створення сенсорної кімнати для діток з аутизмом, придбання інструментів для дітей, які проходять лікування онко.

Цього року у мене кілька проєктів було скеровано по допомозі на Східній Україні. Передали кошти для придбання робочих інструментів місцевим активістам Добропілля, які роблять ремонти багатодітним сім’ям та мамам-одиначкам. У Лисичанську змінили меблі в їдальні інтернату та купили кухонне обладнання. У Маріуполь ось теж купили меблі в бібліотеку при храмі.

— Складно суміщати політичну діяльність з роботою та волонтерством?

— Знаєте, дуже вже частині людей плавить мізки питання: «Визначся: ти політикою займаєшся, чи на тєліку знімаєшся?». У мене на 2021 рік заплановано зйомки 50 випусків трьох різних програм. Зніму я їх за 25 днів. Тобто всього лише один місяць з 12-ти витрачу на зйомки. Та наші депутати на канікулах довше сидять! Дуже багато політиків незрозуміло звідки беруть гроші на курорти, купівлю нерухомості, навчання дітей за кордоном. Я зрозуміло звідки беру гроші — у мене є робота.

Волонтерю у вільний від роботи час. А роботи у мене завжди було дуже багато: телеведучий, рекламні контракти, гастролі з «Вар’яти-шоу», корпоративна діяльність. З припиненням гастролей у серпні 2020 року з’явилося набагато більше часу.

— На що тепер його витрачаєте?

— До минулорічного весняного локдауну моя сім’я мене бачила рідко. Дуже багато часу проводив на гастролях. Тепер його вивільнилося стільки, що вистачає не лише на сім’ю, а й на поїздки Україною, на зустрічі з активістами, на розвиток свого YouTube-каналу, на більш глибинне заняття благодійним фондом.

— Сумуєте за гастролями?

— Легенька ностальгія є, коли переглядаю виступи своїх хлопців. Це були прекрасні 10 років у «Вар’яти-шоу», але сторінка перегорнута.

— Можете описати свій типовий графік дня в Києві?

— Прокидаюся о 7-ій ранку. Збираю малого в школу, він їде розвозкою до школи. Я п’ю свою першу ранкову каву. Прокидається донька, яку я збираю та відводжу в садочок. Повертаюся додому, п’ю свою другу ранкову каву, цілую дружину. Далі займаюся спортом, потім їду по справах, зустрічах. Повертаюся додому, щось планую, веду соцмережі. О шостій забираю доньку з садочка, а ввечері можу допомогти сину з алгеброю, якщо не може розв’язати якесь рівняння чи розказати йому щось з географії, історії. У мене день повноцінний і я отримую від цього неймовірне задоволення.

Нещодавно ми з дружиною пішли до друзів на новосілля. Коли поверталися від них, то зловили себе на тому, що ми вперше за півтора року сходили до когось в гості. Тепер я обдзвонив колег і запитав: «Коли ти нас там запрошуєш?» (сміється — ред.). У районі 40-ка років я в повній мірі почав відчувати сімейні турботи, які лежали на плечах дружини.

— Про що Ви мрієте в масштабах країни і в особистому житті?

—  У масштабі країни я мрію про часи, коли до нас приїжджатимуть емігранти на роботу (посміхається — ред.). Щодо особистого, то я мрію про ще хоча би двох дітей, трьох було би краще.

«Книжка програла телевізору»

— Українці часто говорять, що політика — брудна справа. У чому Ви вбачаєте найбільшу проблему української політики?

— Та все брудна справа, насправді. На яку роботу не піди — всюди можна замазатися. Проблему вбачаю в тому, що у нас політика — це територія, у якій абсолютно відсутня довіра і в якій не вважається за норму дотримуватися слова. Тому. коли я зробив у серпні оголошення, що я закінчив гумористичну кар’єру і більше не виходив на сцену «Вар’яти-шоу», то всі казали: «Ну, все рівно він десь нас намахує. Як це: сказав — і зробив?». А це і є дотримання слова.

— На Вашу думку, чому проукраїнські політичні сили не об’єднуються хоча би перед виборами?

— Зазвичай люди не об’єднуються, тому що ніхто не хоче грати за чужими правилами, а сісти за один стіл і випрацювати спільні — це вкрай важке завдання. Я був присутній на деяких розмовах стосовно об’єднання зусиль різних партій і можу сказати, що бажання до певної консолідації є у всіх, але шляхи всі бачать різні. Проте сам факт такого бажання уже дає можливість як мінімум сісти за стіл і потім домовлятися, і домовлятися.

— Перед парламентськими виборами був величезний попит в українців на «нові обличчя». Ви були 30 номером в списку «Голосу», але не пройшли. Знаєте, чому так?

— Ми думали, що покликавши до себе в партію фахівців, які закінчили найкращі університети світу, заведемо багато крутих людей. Але книжка програла телевізору.

— Які принципи мають мати державницькі українські партії?

— Українські партії мають стояти на непорушних постулатах: цілісність України як держави та її суверенність, мовне питання, європейський курс інтеграції та колективна безпека НАТО. В інакшому разі держава як інститут може зникнути. А таку партію як «ОПЗЖ» треба взагалі заборонити. Хоч вона і має підтримку українців у різних рейтингах, але це електоральна підтримка. Вони максимум підуть галочку поставити «за нашого парня». На барикади за них люди лізти точно не підуть, бо це не та партія, за яку підіймуться масштабні протести.

— Як думаєте, чому так сталося з Кримом?

— Російські можновладці будували там житло для моряків Чорноморського флоту РФ, вони відкривали там представництва інститутів РФ, клуби для місцевих інтелектуалів, а наші в цей момент пиляли бюджет. Там не створювали українського середовища, активного проукраїнського прошарку було недостатньо, більшість населення — аморфна. Тому там не було кому вийти навіть на протести.

— Що стало яскравим поштовхом піти в політику?

— Після результатів першого туру останніх президентських виборів. Було зрозуміло, що далі парламентські, на яких можуть зайти абсолютно незрозумілі люди під «брендом» президента. Не розуміючи політичних поглядів цих людей, візії, яку вони несуть в суспільство та їхньої кінцевої мети, — стало страшно за те, що вони можуть наробити якоїсь фігні. З усіма партіями було зрозуміло: хто за що бореться. Що з себе представляють «Слуги» навіть вони станом на зараз не розуміють. Тому й захотілося створити певну противагу на випадок, якщо раптом комусь в голову встрелить і захочеться «рускаго міра» чи відкотити якісь реформи, чи пропедалити мовне питання.

Може й раніше б пішов в політику, але постійно оця вилка: політика чи зона комфорту, хейт чи любов, оплески, щасливий сон. Але коли ти не розумієш у якій країні ти завтра прокинешся, то питання не стоїть.

— Ви зараз не в Політраді «Голосу». Ким себе в подальшому бачите в партії?

— Будучи Притулою, можна не займати якихось офіційних посад. Мене і так чують. Тим паче, маю в партії дуже багато однодумців.

— Готуючись до нашого інтерв’ю, я запитала у своїх соцмережах, яке б питання ви поставили Сергію Притулі. В коментарях нардеп від «Слуги народу» запитав, чи пішли б Ви на наступних виборах до ВР від «Слуги народу», якщо у той час там вже не буде ватників?

— Добре, приберуть вони ватників, а любитель замовляти проституток у стінах ВР — залишиться? Він же наче не ватник, просто ідіот. Чи супер-професіонал, який пропонує бабусі продати собаку, щоб сплатити комуналку — він же теж не ватник, просто не дуже розумний. Чи їхній нардеп, який говорив, що не вірить у коронавірус, у той час як тоді вже ковідом перехворів президент і голова ОП. Тобто за його логікою, керівники держави — брехуни? Тож, якщо прибрати з «Слуги народу» ватників, то там залишиться ще дуже багато людей, яких треба прибирати у зв’язку з їх IQ і фаховістю. А тих 15 чоловік, які лишаться, я готовий забрати до нашого політичного проєкту.

— На вашу думку, чому так мало політиків з освітою політолога, економіста, юриста чи історика?

— Бо голосують за крепких хазяйствєніків, популістів з вилами, косами. Виборців, які шукають в списку професійних людей, — украй мало.

«Я не висміював націоналістів»

— У соцмережах часто можна побачити коментарі людей, що Вам не треба ставати політиком, краще лишатися телеведучим. Як реагуєте на це?

— Не думаю, що комусь краще знати, чим мені займатися. Я якось сам розберуся.

— Що може дозволити собі Притула-шоумен, але не Притула-політик?

— Притула як медіа-персона може дозволити собі дорогий сімейний відпочинок чи купівлю машини, і навіть можу цим похвалитися (хоча не роблю так, бо є українці, які не можуть поїхати в Затоку), бо заробив сам. А от політику вип’ячувати таке — точно не потрібно. Бо це репутаційні ризики. 

— Зеленському часто закидають фрагмент з «95 кварталу» про ебонітові палички, Україна-проститутка. У «Файна Юкрайна», де ви знімалися, були епізоди про геїв-націоналістів та глузування з армії. Чи вважаєте Ви це гідним розважальним контентом?

— Жарт буває смішним тоді, коли він є доречним саме в цьому місці, саме в цей час, саме на цю аудиторію. Я не висміював націоналістів. Це була спроба сумістити несумісне — гротеск. Глядачі сприймають цю сюжетну лінію поверхнево, а крутого тролінгу не чують. Наприклад, там був момент, коли один гей-націоналіст звертається до іншого і каже: «Остапе, наші колеги з Кабміну…» (сміється — ред.). Це форма, як можна висміяти щось серйозне з неочікуваного боку. Зараз такого не робили б. В епізодах про військо ми стібали армію совкового зразка, якою вона й була до 2014 року. Армія зараз — це не об’єкт для висміювання.

— Що для Вас є найголовнішим в житті?

— Здоров’я моїх рідних і затребуваність. Дуже прикро бути нікому непотрібним. Хочеться бути потрібним своїм дітям, хочеться бути людиною, без якою твоїй дружині сумно, хочеться бути бажаним гостем в оселі своїх друзів, хочеться бути затребуваним у своїй професійній кар’єрі.

— А як на рахунок слави? Вам подобається бути відомим?

— Слава є похідною від професійних успіхів. Тобто якщо ти робиш свою роботу добре, то про тебе шириться слава, що ти робиш свою роботу добре. Це в свою чергу породжує затребуваність. Коли попит на тебе перевищує пропозицію від тебе, то ти починаєш це капіталізувати. Все впирається у відданість роботі, у невпинний процес самовдосконалення. А коли ти залишаєшся в стагнації, то тебе просто наздоженуть та затопчуть більш молоді, агресивні та голодні.

— Зараз велика конкуренція у шоу-бізнесі серед ведучих чоловіків?

— Цей ринок дуже схуд за останні два роки. Володимир Зеленський став президентом, Олександр Скічко — головою Черкаської ОДА, Роман Грищук — нардеп, Анатолій Анатоліч — створив успішний Ютуб-проєкт «Зе Інтерв’юер», Володимир Остапчук — більше займається блогерством (Інстаграмом). Зараз топ-3 телеведучих: це Юрій Горбунов, Олександр Педан і я.

— Які масштабні телевізійні проєкти вестимете цього року?

— «Євробачення» на СТБ.

— Маєте свою життєву філософію?

— Потрібно займатися тим, що тобі подобається. Це буде робити тебе щасливим. Якщо ти будеш займатися не улюбленою справою, то не почуватимеш себе у ній комфортно. А відтак, у своїй роботі і в людях, які там на тебе покладаються бачити причину свого нещастя. Мені цікаво займатися політикою. Я часто кажу на зустрічах студентам: «Вам не обов’язково бути юристом, якщо ваша мама прокурор, а тато студдя. Якщо ваша душа лежить до того, щоб бути флористом, складати екібани — то йдіть і займайтеся цим. Головне — прагніть стати найкращими у цій царині».

— Ви теж прагнули стати найкращим?

— Звісно. Коли ти в топі — це дає свої преференції. Коли я переїхав з Тернополя, будучи там найкращим радіоведучим, до Києва, то хотів стати кращим у телевізійній сфері. Щоб говорили: «От всі молодці, а він — найбільший» (сміється — ред.). Амбіції — це природньо.

— Кого з відомих людей можете назвати своїми приятелями?

— Маша Єфросініна, Яніна Соколова, Олександр Педан, Леся Нікітюк, хлопці з гурту ТНМК.

«2 млн людей в Україні потребують медичної марихуани»

— Якими мають бути цінності, принципи людини, яка йде в політику?

— Дотримання слова. Бо в нас всі роки політикум вирізняється необов’язковістю дотримання сказаного. Але тут є провина і суспільства: скільки разів політики давали обіцянки виборцям, не виконували їх після обрання, потім знову йшли на вибори і знову обіцяли, а їх переобирали, та ще й по кілька разів. Тому дотримання слова — це основне. Далі — чесність, це за замовчування. І, зрештою, фаховість.

— Ви вважаєте себе наділеним цими чеснотам?

— У перших двох — на всі 100%, у фаховості — трохи інша ситуація. У мене немає досвіду державного управління, проте не все так погано, позаяк мій досвід в різних царинах показує, що в мене є ще одна хороша чеснота — я вмію зорганізовувати навколо себе людей. Якщо людина має візію і може згуртувати навколо себе професійних принципових людей, то це вже дуже добре, бо, зазвичай, і такого немає.

— Деякі якраз закидають Вам не фаховість в державницьких справах. Як плануєте здобувати досвід?

— Коли мені кажуть, що я в чомусь не тямлю, то я думаю: мені люди довіряють свої гроші, щоб я раціонально та корисно їх використовував. Минулого року мені благодійники скинули 8 млн грн на армію і я достатньо корисно ними розпорядився. Тому люди мені й далі надсилають гроші, бо знають, що я правильно їх спрямовую.

То от у мене питання: якщо ви довіряєте мені свої гроші, щоб я як волонтер робив добре для армії та різних важливих ініціатив, то невже ви думаєте, що якщо ви довірите мені бюджет країни, то я буду поводитися з ними якось інакше. Ні, дідько забирай! Я знаю, як використовувати їх раціонально та не в системі координат власного інтересу.

До речі, збираюся незабаром вступати на магістерську програму з державного управління.

— Вільний обіг короткоствольної зброї: «за» чи «проти»?

— Я особисто «за».

— А легалізація медичної марихуани?

— Однозначно «за». Це питання вже давно назріло і його відтягування в прямому сенсі шкодить українцям. 2 млн людей в Україні потребують медичної марихуани. Противником легалізації може бути тільки той, у кого не мучиться від страшних болей його родич, друг, чи він сам.

— І останнє серед цієї серії: легалізація проституції потрібна?

— Це найменш стоїть на часі з останніх трьох запитань. Так, це явище, яке було, є і буде. В її легалізації є багато речей, які можна занести в графу «позитив»: це і податки, виведення бізнесу з тіні в легальну площину, безпека працівниць, декриміналізація, медичні обстеження та ін. Проте навіть прихильники цього у більшості своїй мовчать і не висловлюють позицію. У нас окрім того, ще достатньо консервативне суспільство, ще великий вплив має церква. Це питання — це не те, з чим церква буде миритися. Тому публічне обговорення кейсу «легалізація проституції» краще уникати. Якщо ми хочемо в суспільстві забити ще один цвях в кришку гроба загального порозуміння, то це якраз ця тема.

— Одностатеві шлюби відносяться до теми, яку краще в суспільстві не підіймати?

— Для мене питання шлюбу — це питання церкви. Я от брав шлюб у церкві.

— Добре, а як щодо цивільного партнерства (визнана державою домовленість, подібна до шлюбу, створена для забезпечення юридичного та фінансового захисту пари — ред.)?

— Я працюю у такій царині, де достатньо багато людей живуть зі своїми половинками одного гендеру. І вони цим не хизуються, не виставляють на показ. Більшість серед таких моїх знайомих не ходить на Прайди, а частина серед них навіть засуджує Прайди. Я не лізу в ту парафію, хай там собі розбираються.

Але є речі, які є важливими для представників ЛГБТ і ці речі з людської точки зору мають право на те, щоб бути почутими. Наприклад, коли люди живуть 10 років разом і мають спільне майно: машина, квартира, собака. І тут раптом хтось з них помирає, а нажите майно партнер не отримає. Тому що згідно чинного законодавства, він — ніхто. Як вивести з зони конфлікту майнові питання — припинити у суспільстві маніпулювати фразами про одностатеві шлюби, а перевести це з емоційної в юридичну площину. Тоді я не думаю, що хтось сильно був би проти.

Насправді, я думаю, що це питання одне з тих, які навмисно накручуються певними персонажами. Так само як у нас немає проблем з утисками російськомовних, так само я не бачу проблем, хто там вдома чим займається. Мене хвилює лише те, хто чим займається на робочому місці за кошти платників податків.

«Я один вважаю, що потрапив в театр абсурду?!»

— Ви висловилися проти надання землі під проєкт меморіалу «Бабин Яр» через російський слід в ньому. Але навіть Ваші однопартійці не всі підтримали Вас. Як будете вирішувати це, бо незабаром голосування в Київраді?

— Я проти того, щоб такі суспільно-важливі об’єкти державного значення були реалізовані, по-перше, за участю людей, які фінансують цей проєкт, будучи представниками країни-агресора. По-друге, коли певні наративи цього проєкту спускаються режисером Хржановським. Я не знаю в якій країні світу настільки не вистачає гідності, щоб покликати на посаду художнього керівника людину, яка знімала в своїх фільмах харківських немовлят з сиротинців та російського неонациста Тесака, який любив відрізати голови не слов’янам. Я один вважаю, що потрапив в театр абсурду?!

Щодо того, що деякі партійці з моєї партії в Київраді підтримують надання землі під цей меморіал — то так, це внутрішній конфлікт. Нещодавно на засіданні Політради «Голосу» керівництво партії рекомендувало проголосувати за це питання на сесії Київської міської ради. Це політичне самогубство голосувати за російський капітал і російського режисера. Велика кількість партійців по різних регіонах після того як раптом таки наша фракція проголосує за це — вийде з «Голосу», бо є певні «червоні лінії». Одна з них — жодної колаборації з окупантами. Не можна переступити лінію, яку самі ж намалювали. Можна таким чином дуже легко нажити собі ворога в обличчі Притули (сміється — ред.).

— Які у вас стосунки з Віталієм Хомутинніком? (колишній нардеп, екс-регіонал та олігарх. Дружина Сергія Притули є рідною сестрою дружини Хомутинніка — ред.)

— Спілкуємося вряди-годи. У середньому бачимося разів три на рік на родинних святах.

— Не радитеся з ним у політичних питаннях?

— (сміється — ред.) Ні, у нас дуже полярні політичні погляди.

— Сварилися через це?

— Один раз, років три тому у нас відбулася розмова, з якої ми зрозуміли, що більше про політику та історію нам розмовляти не варто. Віталій Юрійович мав своє яскраве політичне минуле, а мені будувати своє. Не думаю, що його досвід буде для мене релевантним і правильним.

— Ви бачите себе більш ефективним в політиці, ніж в громадській діяльності?

— Я вважаю, що мені потрібно спочатку отримати певні повноваження в українській політиці. Мені потрібно перетворити рівень довіри людей до моєї персони в електоральну підтримку людей. І коли українці довірять мені представляти їх інтереси в парламенті, я зможу довести, що я ефективний у політиці не менше, ніж в громадському секторі. При цьому, волонтерство точно не полишу. Мій благодійний фонд продовжить працювати.

— Зрозуміло, що на парламентські збираєтеся, а як щодо президентства?

— З парламентськими все зрозуміліше. По-перше, бо намацується команда…

— Команда «Голосу»?

— У тому числі (посміхається — ред.).

Ми живемо в парламентсько-президентській республіці і, насправді, мати потужну фракцію в парламенті — це не менш почесно, ніж бути президентом. А щодо президентства, то будемо дивитися, бо існує ряд факторів, який від мене не залежить. Якщо Володимир Олександрович піде на другий термін, а з ним і Петро Олексійович, ну то давайте наперед привітаємо Петра Олексійовича з тим, що він вдруге зробить Володимира Олександровича президентом. Буду дивитися на всі ці шальки терезів.

— Є людина, яку Ви могли б побачити через кілька років президентом України?

— Однієї — ні. Є збірна солянка людей, з яких хотілося б зліпити президента-трансформера (посміхається — ред.).

— Якою Ви хотіли б бачити Україну через 10 років і що для цього потрібно зробити вже зараз?

— Я волів би бачити Україну успішнішою та більш комфортнішою для життя у ній всіх верств населення. Я хотів би, щоб люди зрозуміли для чого потрібно ходити на вибори всіх рівнів та розбиратися у справах самоврядування.

Усі мої світлі погляди в майбутнє розіб’ються вщент, якщо в катастрофічно термінові сроки в країні не буде здійснено судову реформу, реформу МВС, прокуратури і СБУ. Але насамперед — судова. 30 років говоримо про корупцію, а віз і нині там.

Через 10 років я хотів би жити в країні, де мої діти щасливі і їм не потрібно думати про виїзд за кордон. Дуже хочу, щоб вони жили десь в Україні під боком. Бажано в Києві, щоб у купці була родина (посміхається — ред.).

— Яким може бути песимістичний сценарій?

— Я переконаний, що ми ніколи вже не повернемося до проросійського вектору. Не в останню чергу через те, що в країні вже є проукраїнський актив, який не дозволить розвернути країну жодній владі. Дуже не хотів би, щоб ми перетворилися у країну економічної, моральної та ментальної стагнації. На тлі бурхливого розвитку цивілізованих суспільств лишатися болотом. Американський марсохід збирає докази життя на Марсі, а у нас на 30 році парламентаризму ввели сенсорну кнопку для персонального голосування у ВР. Іспанський сором.

Не хочу бачити шалений відтік крутих кадрів. Якщо відверто, то я колись казав багатим дядям, у колах яких опинявся, що ви самі собі копаєте яму. Дограєтеся, що в один момент не стане кваліфікованих кадрів для обслуговування ваших підприємств.

— Хворіли на Covid-19?

— Ні.

— А вакцинуватися плануєте? Зараз відомих людей поза чергою пропускають.

— Так, вакцинуватися планую. Коли точно — не скажу, бо хотів би цей процес сумістити з членами сім’ї.

Источник