Як не втратили віру у майбутнє та почати з нуля: історія успішних підприємців із Маріуполя та Бердянська — новости Мариуполя

Через російську агресію в Україні страждають чи не всі галузі економікb. Наразі не має точних даних про кількість бізнесів, які зупинилися через війну.

У Міністерстві цифрової політики зазначають, що згідно опитуванню станом на червень 46,8% підприємств досі зупинені або майже призупинені через війну. Дослідження Keep Going показало, що 40% невеликих бізнесів наразі перебувають у зоні бойових дій, при цьому переїхали до інших регіонів лише 16% опитаних.

«Перша на вугіллі»: як почати все спочатку, коли бізнес знищений

Максим Пустаков у Маріуполі мав успішний бізнес у галузі швидкого харчування. Підприємець 24 лютого мав їхати у Слов’янськ відкривати шостий заклад мережі «Перша на вугіллі». Але Максим прокинувся на годину раніше, ніж планував. Зателефонувала мама — сказала, почалася війна.

Свій перший заклад, де готували шаурму, Максим відкрив у Маріуполі у 2020 році. Фішка була в особливому грилі — його створювала команда людей за власними кресленнями. Заклад відрізнявся від стандартного фастфуду: це було стильне кафе з відкритою кухнею. Покупцям сподобалося, і за півтора року бізнес перетворився на мережу з п’яти закладів.

Кожен маріуполець знав про фастфуд у центральному районі, біля площі Свободи. Заклад став настільки популярним, що за смачним перекусом майже завжди утворювалися черги, а назва стала орієнтиром для місця зустрічі, особливо для молоді.

Максим готувався до відкриття таких самих кафе в інших містах Донеччини. Окрім підготовленого до відкриття закладу в Слов’янську, мав вже напівготове кафе у Краматорську.

«Усі ці 8 років після початку війни ми жили в Маріуполі, бачили, як розвивається місто, попри близькість до тимчасово окупованих територій. Тому не вірили, що в Маріуполі почнеться повномасштабний наступ. Коли у тебе на очах з нуля будують університет, віриш в майбутнє міста і лишаєшся спокійним. Я розвивав бізнес, мені ніколи було боятися», — каже Максим.

У перший день війни бізнесмен займався консервацією закладів, забирав дрібну техніку і думав, як вивезти хоча б частину мережі. Під час обстрілів у Маріуполі, сім’я Максима  жила в укриттях — то під своїм будинком, то у знайомих та родичів. Заклади, що були розташовані на околиці міста, розбомбили. Ті, що ближче до центру — люди рознесли в пошуках їжі.

Виїхати з міста Максиму та його сім’ї вдалося 16 березня, через перші «зелені коридори». Обладнання вивезти не вдалося, взяли лише мінімальний набір особистих речей.

Максим із родиною наприкінці квітня переїхали в столицю, а через три тижні знайшли приміщення у спальному районі Києва, щоб відкрити там новий заклад — такого ж формату, як у Маріуполі.

«Страх втратити бізнес все ще є. Імовірно, відновити його вдруге ми вже не зможемо», — каже Максим.

Першими клієнтами посталого з попелу бізнесу стали переселенці з Маріуполя. Вони приходили скуштувати знайому шаурму. Зараз у закладі працює троє людей: сам Максим займається закупівлею продуктів та організаційними питаннями, його дружина — на касі, а готує шаурму кухар, якому також вдалося виїхати з Маріуполя в Київ. Максим мріє відродити мережу закладів — не тільки в Києві, а й по всій Україні. Принаймні у тих містах, куди роз’їхалася його команда.

Formaggio_olive: сироварня, яка чекає на деокупацію

Останні 8 років Альона Лубенська разом із чоловіком Юрієм розвивали бізнес сироваріння у Бердянську. Вони робили крафтові сири, але були вимушені залишити справу життя.

Альона та Юрій починали з сирних експериментів у власній квартирі. Згодом купили будинок, зробили з нього сироварню. Мали в асортименті до 15 видів крафтового сиру, який продавали місцевим мешканцям або через сторінку в Інстаграм. 24 лютого Альона прокинулася о 4 ранку і почула вибухи. Російська ракета влучила у військову частину неподалік. Альона з Юрієм загорнули доньку в ковдру і спустилися в підвал.

«У нас навіть не було думки виїхати з Бердянська. Ми почувалися такими потрібними: зранку розвозили сир, вдень йшли на проукраїнський мітинг та транслювали його в соцмережах.

На фермі все одно мали доїти корів та чимось їх годувати, тож ми продовжували купувати по 60 літрів молока на день. Але у людей швидко почали закінчуватися гроші, і ми все частіше не продавали сир, а роздавали його», — розповідає Альона.

Через активну проукраїнську позицію жінці почали надходити погрози: «Алена, кадыровцы уже в городе, ты же знаешь, что они сделают с тобой и твоей Авророй».

Згодом таких повідомлень ставало все більше — в них писали точну адресу сироварні і погрожували, що скоро прийдуть. Тож 21 березня сім’я виїхала з Бердянська. Останні 100 кілограмів сиру вони віддали волонтерам, які зустрічали евакуйованих маріупольців.

У своєму будинку Альона лишила сім’ю з Маріуполя. На Хмельниччині, куди перебралася родина, їм запропонували створити сироварню на умовах партнерства. Справа рухалася до відкриття, але в останній момент Альона передумала.

«Нам у соцмережах постійно писали люди — просили про допомогу. Наші покупці з Ірпеня, Бучі, Маріуполя просили речі, їжу, дитяче харчування, памперси. Я почала публікувати пости про збір речей, нам присилали посилки, ми їх роздавали тим, кому треба. А коли дізналися про деокупацію Київської області, винайняли бус, купили речей, їжі і поїхали туди. Одна поїздка визначила все. Я повернулася і повідомила потенційним партнерам, що не можу зараз думати про бізнес. Зараз ми потрібні в іншому місці, а сир трошки почекає», — розповідає жінка.

Зараз Альона та Юрій живуть в Києві та часто їздять на Київщину, розвозять допомогу. На життя заробляють, продаючи відеорецепти сиру, закваски та ферменти. Альона розповіла, що їй пропонували роботу у Німеччині, але жінка вирішила, що не може без України.

«Хочу бути в центрі подій і зустріти перемогу тут, вдома. Сподіваюсь, що скоро Бердянськ звільнять і ми поїдемо додому варити свої сири», — каже Альона.

Бізнесвумен розповіла, що їхнє з чоловіком житло у рідному Бердянську ціле. Але місто й досі під окупацією. Росіяни віднімають у місцевих їхнє нормальне життя.

«Ми постійно читаємо про те, як зникають наші знайомі, які лишаються в місті, щоб волонтерити. Один наш друг пішов на «швидку допомогу» допомагати, його заарештували і вже 2 місяці тримають в полоні, ніхто не знає, що з ним, і чи живий він взагалі», — каже Альона.

Попри все, жінка вірить та чекає на перемогу. Вони з чоловіком готові повертатися у рідний Бердянськ після його звільнення, навіть якщо від власного житла залишится згарище, зазначила Альона.

«Будемо робити все, щоб повернути життя у Бердянськ. Бо якщо ми всі роз’їдемося зі своїх міст та своєї країни — за що ж тоді зараз гинуть наші хлопці та дівчата?»

Більше новин читайте в нашому Telegram-каналі.

Раніше ми повідомляли: Родини маріупольських ветеранів можуть отримати фінансову допомогу для розвитку бізнесу 

Источник