Маріуполь (не) доступний: інтерв’ю з Дмитром Щебетюком, одним з сотні найвпливовіших людей України, — ФОТО

До Маріуполя завітав відомий блогер, один з ведучих «Телебачення Торонто», засновник ініціативи «Доступно.UA», громадський діяч, чемпіон України з плавання, музикант Дмитро Щебетюк, який перевірив наше місто на доступність та дав велике інтерв’ю 0629.

Дмитро Щебетюк — звичайний хлопець, якого надихаютьморе, музика, подорожі і люди, які горять своєю справою та щиро їй віддані. Він любить твори письменниці Айн Ренд та творог з фруктами. А ще Дмитро для багатьох українців є прикладом сильної особистості, доказом чого є прізвище хлопця у рейтингу «100 найвпливовіших людей України».

Дмитро ріс активним та цікавим хлопцем. Студентом переїхав до Києва, де створив свій гурт, у якому грав на гітарі та хотів розвиватися у напрямку музики. У 2011 році, на 5 курсі авіаційного університету, Щебетюк підслизнувся взимку на вулиці та отримав травму хребта. 21-річний Діма думав, що через кілька місяців він одужає, але пошкоджені хребет і спинний мозок не дозволили йому знову стати на ноги. Попри це, хлопець не лише не опустив руки та прийняв нову реальність, а й почав змінювати навколишній світ.

Я надихав людей, що до травми, що після травми. Мені подобається робити цей світ кращим», — каже Дмитро Щебетюк.

Перший рік після травми Дмитро займався лише реабілітацією, а потім вирішив, що потрібно починати «активно жити це життя», щоб не жалкувати потім про купу витрачених років суто на відновлення.

Перше, що зробив Дмитро — почав професійно займатися плаванням.

Я завжди любив воду і у мене непогано виходило плавати, але не технічно. Вирішив впрягтися у це і навіть поставив собі ціль — здобути медаль на Паралімпійських іграх, щоб отримати грошей. У мене тоді їх зовсім не було, а я хотів купити машину, щоб їздити на репетиції і повернутися врешті-решт до музики, бо вона для мене дуже багато значить. Отакий план був у моїй голові цілих 6 років», — розповідає Щебетюк.

Паралельно до занять спортом, Дмитро писав музику та тексти, а також почав привертати увагу до проблеми непристосованості інфраструктури українських міст для людей з інвалідністю.

Почалося все з мережі фітнес-клубів «Sport Life», які відкривалися біля мого дому і я купив у них абонемент, сказавши, що я людина на візку. Потім приходжу туди, а турнікети вузькі. Я злазив з крісла колісного, складав його, пролізав під турнікетом, перетягував візок і знову складав його, щоб сісти. У адміністрації мені відповіли, що з такими людьми вони не працюють і не знають як мені продали абонемент. Я тоді готувався до змагань з плавання і мені дуже підходило розташування цього басейну. Зіграло роль і моє внутрішнє бажання справедливості. Врешті, після скандалу вони зробили пандус і почали нормально зі мною комунікувати», — згадує Дмитро.

Через 4 роки після початку професійного заняття плаванням, хлопець став майстром спорту та чемпіоном України з плавання. Наприкінці 2018 року перед ним постав вибір: покинути активізм і займатися лише плаванням, щоб поїхати на Паралімпійські ігри чи покинути плавання і поринути у громадську роботу, яка в нього гарно виходила. Дмитро проаналізував, чого ж він хоче насправді, і зрозумів, що краще мати різноманітне життя, а заробити грошей можна не лише вигравши Паралімпіаду.

У 2015 році Щебетюк заснував ініціативу «Доступно.UA», щоб поширювати ідеї доступності міського простору та повноцінно включати людей з інвалідністю у життя суспільства.

Першим, чим зайнявся «Доступно.UA» — це локації. Мені треба було знати, у який заклад я можу зайти без проблем. Тепер купа людей у Києві та в деяких інших містах України знають, які заклади пристосовані для маломобільних груп населення. Корисна частина — ми ламаємо замкнуте коло. Бо власники кажуть, що до нас не ходять люди на візках, тому ми не робимо пандуси. Але як люди на візках можуть до вас ходити, якщо вхід не облаштований», — пояснює Дмитро Щебетюк.

Дмитро любить, як він його називає, об’єктивно-позитивний підхід. «Ми не сваримо нікого, а показуємо як є і що потрібно змінити. При цьому, висвітлюємо речі, за які можна ці заклади похвалити», — говорить хлопець.

Зараз ми надаємо консультації з доступності різним державним установам та приватним компаніям, записуємо відео-уроки, в яких навчаємо бізнес робити свої простори доступними для всіх. Заклади-переможці нашої премії «Відкриті двері» засвідчили, що їх прибуток зріс більше, ніж на 10% завдяки тому, що до них почали приходити малобільні групи населення. Світова статистика теж говорить, що 10% доходу залежить від того чи заклад доступний для всіх», — розповідає Щебетюк.

У рамках проєкту «Доступний.Схід» Дмитро з командою вже побував у Краматорську, Слов’янську, Дружківці і 21-22 вересня був у Маріуполі. Під час візиту вони не лише перевірили ці міста на доступність, а й розповіли учасникам тренінгів, як вимірювати доступність закладів та що кожен може зробити, щоб поліпшити рівень зручності свого міста для всіх його мешканців.

У Маріуполі Дмитро вперше і місто його приємно здивувало.

Багато будівель та локацій мають нормативні пандуси. Я мало де в Україні в центрі міст бачив так багато нормальних пандусів. Тролейбуси низькопідлогові — це величезний плюс для людей з інвалідністю. Загалом, у Маріуполі краще з доступністю, ніж у багатьох українських містах, де я був. Безпечніше себе тут почуваю, ніж, наприклад, у Миколаєві».

Але є й проблеми.

Навіть нові тротуари мають псевдо-пониження, тобто ненормативні та незручні з’їзди. Майже всюди замість попереджувальної (ред. — жовта плитка в «пухирцях») тактильної плитки поставили направляючу тактильну плитку перед переходами. А ще ця плитка стоїть неправильно: вона має бути перпендикулярно до напрямку переходу, а вона стоїть просто гарно по тротуару і у деяких місцях виводить прямо на центр перехрестя. Далеко не всі світлофори мають «звук», хоча це потрібно для людей з вадами зору», — розповідає Дмитро Щебетюк.

Під час інспекції, Дмитро та інші учасники перевірки побачили, що, наприклад, на проспекті Миру магазин «АТБ» хоч і має пандус, але його нахил — 16% (бажаний кут нахилу складає 5%, а максимально дозволений — 8%), тому піднятися на ньому людині у кріслі колісному нереально. А нещодавно відкрите сучасне відділення «Укрпошти» на тій же вулиці взагалі не має пандусу, як і магазин «Єва» по сусідству. Ту саму проблему має будівля Головпоштамту, Маріупольський міський центр зайнятості та Центральний відділ РАЦС.

Одним з проєктів організації «Доступно.UA» є Рейтинг доступності українських міст «Тостер». Команда ініціативи перевіряє по різних критеріях рівень архітектурної доступності населених пунктів для маломобільних груп населення, а потім складає рейтинг міст по кількості набраних балів. Наразі у цьому рейтингу немає Маріуполя, проте вже є Краматорськ, Слов’янськ та Дружківка. Вони, з 16 перевірених командою Дмитра міст, посіли 8, 9 і 10 місця відповідно. До грудня список буде оновлено і в нього вже увійде й Маріуполь.

Поки що найдоступнішими містами в Україні Дмитро вважає Львів та Вінницю.

Кожен рік Щебетюк кидає собі виклики. У 2012-му, за рік після травми, хлопець почав займатися плаванням. Наступного року вперше взяв участь у змаганнях з плавання. У 2014 році захопився стрільбою з лука. Через рік отримав звання майстра спорту з плавання, а також заснував ініціативу «Доступно.UA». У 2016 році увійшов до резерву паралімпійської збірної України зі стрільби з луку.

2017 рік запам’ятався Дмитру автостопом по Західній Україні та Білорусі. Серед водіїв йому траплялися дуже різні люди, які підбирали хлопця хтось з цікавості, хтось зі співчуття, а хтось із захоплення. Але цих пригод Щебетюку здалося мало і у 2018 році він переплив Босфор. Ще через рік поїхав австостопом разом з другом вже по Європі, взявши з собою 100 євро на місяць, проте підробляв, граючи на гітарі. «У європейських країнах автостопити набагато важче, бо там є закриті дороги, багато автобанів, ти маєш стояти лише у певному місці, не можна йти по дорозі чи околиці, бо оштрафують», — згадує Дмитро.

У 2020 році поїхав сам з наметом в Карпати, а дорогою зупинився у місті Бакота, де розкладав вночі під зливою намет. Теперішній рік, каже Дмитро, у нього нудний: «Лише почав писати книжку та присвячувати більше часу музиці. Коли жив кілька місяців у Львові, то в квартирі, де зупинився, було сильне ехо, тож грати було неможливо. Прийшлося придумати щось інше, і я сів за книжку, у якій розповідаю про свій автостоп Україною та Білоруссю».

Відповідаючи на запитання, як йому це все вдається поєднувати, Дмитро говорить, що весь час змінює пріоритети. «Спорт відкинув, щоб займатися «Доступно.UA». Від подорожей відмовитися не можу, вони мене заряджають. Зараз хочу музику переводити з хобі у своє основне заняття, бо я вже дуже втомився від громадської діяльності. Коли ти робиш щось одне, що подобається, то в тебе з’являється енергія і ти можеш додати ще щось, що подобається. Але потрібно це робити поступово і час від часу переглядати чи ти не вигораєш десь, і чи все ще тобі та справа подобається та заряджає, чи просто йдеш по накатанній», — ділиться думками Дмитро Щебетюк.

Розповідаючи про свій досвід у перші роки після травми, хлопець згадує: «У мене був період, коли я записував собі, що сходив в туалет по великому, бо це була важка процедура. Тому якщо я нічого за день не зробив, але сходив в туалет, — то я вже молодець. А якщо в наступний день я ще й сходив у басейн, — то це взагалі круто. Отакі дрібні справи потрібно фіксувати та записувати, щоб бачити, що ти щось корисне зробив. Тоді з’являється бажання робити й щось більше».

Дмитро Щебетюк радить не чекати кращого моменту, а почати робити хоч щось і не боятися.

Спочатку необхідно прийняти себе, свій стан і не заморочуватися про це, а також не зважати на думку інших, це часто заважає. Далі необхідно почати робити щось більше, ніж раніше. Наприклад, спробувати вийти з хати на двір, більше комунікувати з людьми, які можуть допомогти. Нехай для початку виходити на вулицю раз в тиждень, щоб прогулятися. Важливо самого себе не соромитися, бо суспільство це відчуває і обирає триматися на відстані», — підсумовує Щебетюк.

Источник