«Математику не треба вчити, її треба розуміти» — юний науковець зі Слов’янська про любов до точності

«Математику не треба вчити – її треба розуміти», — так каже юний науковець зі Слов’янська, який став срібним призером Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт членів Малої академії наук.

Що б там не відбувалося у світі та країні, завжди є молодь, яка прагне змінювати цей світ на краще, розвивати себе та країну, робити корисні дослідження. У Слов’янську такої молоді багато.

Читайте: «Я обрадовался. Не сильно, но обрадовался», — медалист из Славянска, который сдал ВНО по английскому на 200 баллов

У перші дні березня цього року перед початком однієї з прес-конференцій міського голови сайт 6262.com.ua спостерігав нагородження юних науковців зі Слов’янська, які стали фіналістами та переможцями ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт.

Серед них увагу привернув призер конкурсу Анатолій Паршиков. Він отримав срібну медаль у відділенні математики, секція «прикладна математика», а також отримав диплом у відділенні фізики та астрономії, секція «Експериментальна фізика».

Тому ми вирішили поспілкуватися із юним науковцем про його пристрасть до точних наук, про те, з чого почалося захоплення ними, а також про те, чому зараз майже ніяка сфера життя неможлива без точних наук.

«Схильності до точних наук не достатньо, важливе ще бажання їх вивчати»

Анатолій згадує, що коли вчився десь у сьомому класі, про науку навіть не замислювався. Він особливо не сидів над уроками, оскільки все давалося легко. Замість цього віддавав перевагу комп’ютерним іграм, на вулиці не дуже любив гуляти. 

«Мене це не дуже цікавило. Та й у школі просто вчили математику – і все»

Але все змінилося, коли хлопець перейшов до педагогічного ліцею. Там була зовсім інша атмосфера, ніж у школі, а ще відмінний викладач, котрий виховав у нього любов до математики. Вчитель фізики, у свою чергу, також показав усю красу цієї науки.

Викладачі бачили, що хлопцю це цікаво, і були не проти йому допомогти та посприяти розвитку захоплення. Потроху він почав занурюватися в обидві науки і вивчати їх серйозніше за більшість однолітків. У математиці хлопця більш за все зацікавив математичний аналіз та аналітична геометрія.

Юнак вважає, що окрім природного хисту до точних наук важливу роль відіграла практика. А ще від вчителя залежить, чи полюбить учень предмет: чи вдалося вчителю зацікавити, чи зрозуміло він викладає. Хоча програма у школі та ліцеї була приблизно схожою, сприймалося усе зовсім по-різному. Відмінність була у тому, що в ліцеї усе вивчалося на більш глибокому рівні.

Анатолій каже, що сам по собі не дуже любить щось вчити, а математика – це такий життєвий предмет про все, що нас оточує, тому її треба розуміти.

«Математика мене привернула тим, що це дуже точна наука. Її не треба вчити, її треба розуміти. Її простота мене і зачепила. За допомогою математики можна робити справді круті речі»

Так само і з фізикою, бо вона теж про все, що нас оточує. Тому юнаку було цікаво пізнати як влаштований світ, як все працює. Хоча по фізиці, все ж таки, треба вивчити кілька формул. Єдиний напрямок у цій науці, який Анатолію не подобається – це молекулярна фізика.

«Формули у фізиці настільки логічні, що їх не треба запам’ятовувати, треба знати, як вони працюють. Фізику і математику однозначно не треба вчити (прим. мається на увазі «зубрити»), бо нічим хорошим це не закінчиться»

Першими кроками шляхом науки були олімпіади

Перехід у ліцей та зіткнення із складними задачами і стали відправними на шляху науковця. Коли юнак тільки зацікавився точним науками, про серйозне захоплення наукою мова не велася. Починалося усе традиційно з участі в олімпіадах з математики. У другій половині восьмого класу юнак перевівся у ліцей, а вже у дев’ятому класі взяв участь у міській олімпіаді.

«На олімпіаді я показав не супер-хороший результат. Але мій вчитель мене помітив, бо я за половину семестру вже проявив себе. Я зрозумів, що математика – це не просто видумана річ, де достатньо просто вміти рахувати»

У 10 класі викладач запропонував Анатолію зайнятися його першою науковою роботою з математики. Тоді ця робота по області посіла друге місце.

Щодо роботи, за яку хлопець отримав нагороду на Всеукраїнському етапі, то основне завдання полягало у тому, щоб знайти локальне оптимальне розташування опуклих фігур в області кола. У випускному класі вчитель математики запропонував юному науковцю попрацювати над цією темою, і той погодився.

Спочатку Анатолій читав теорію з цього питання. Щоб вирішити основну задачу проекту, її спочатку треба було розбити на маленькі частини, дослідити кожну частину по теорії. Усе це юнак описував, виводив свої твердження, використовував вже існуючі твердження, і таким чином прийшов до мети. На основі тверджень він будував наукову модель, а на основі моделі реалізував дослідження програмно. Якщо у загальних рисах, то саме так і виглядає створення наукової роботи. Цією роботою Анатолій наразі більш за все пишається, бо доклав багато зусиль. Саме за неї юнак отримав друге місце в Україні.

Математика як інструмент, а не набір теорій

Коли юнак випустився з ліцею, він почав замислюватись: а що робити з фізикою та математикою, коли базові знання вже є? Розвиватись далі треба, і хотілося б застосовувати її на практиці, а не поглиблено вивчати теорію.

Зараз Анатолій навчається в напрямку інженерії програмного забезпечення, простіше кажучи – програмування. Він є студентом Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут імені Сікорського». В самому програмуванні він часто використовує математику для будування різних моделей та алгоритмів.

На початку навчання у виші не всі теми давалися просто – були такі, яких не торкалися в ліцеї. Але ліцейська підготовка та поглиблене вивчення точних наук самостійно зробили свою справу, і на початку все було не так складно, як могло б.

«Я математику використовую як інструмент»

Поки що хлопець не будує планів на майбутнє, оскільки в науці та програмуванні поки вважає себе новачком. У будь-якому випадку, далі він збирається розвиватися в обраному для себе терені.

Анатолій впевнений, що точні науки завжди будуть в моді. Особливо зараз, коли усе оцифровується та комп’ютеризується. Щоб комп’ютером просто користуватися, математика, звісно, не потрібна. А щоб розбиратися у ньому на глибинному рівні, без математики не обійтися. До того ж, у життя людини все більше втручається штучний інтелект, і щоб він працював, знання математики теж необхідне.

«Кажуть, що програмісту не потрібна математика. Але якщо робити не тільки якісь програмки прості, то без математики нікуди. От і я б хотів далі розвиватися в області штучного інтелекту та в роботі з великими даними, бо вважаю цю галузь найбільш перспективною»

Хлопець вважає, що займатися наукою в Україні можливо. Інша справа, що науковець за свою роботу може хотіти винагороду або оцінку. На думку Анатолія, в Україні не такий великий майданчик для перспектив та розвитку, як в інших країнах. Однак щоб цей майданчик існував, треба, щоб науковці та вчені не роз’їжджалися.

«Очевидно, що в Україні він (прим. науковець) не отримає таку велику нагороду, як за кордоном. Поки можу сказати, що би хотів залишитися, бо вважаю, що мене б тут цінували більше. За кордоном вистачає людей, які штовхають науку»

Науковець – теж жива людина

Для Анатолія фізика та математика є його основним захопленням та хобі. Щоб розслабитись, віддає перевагу прогулянці чи пробіжці, «відпочинку головою», а не додатковим навантаженням.

«У цьому (прим. в математиці) і криється уся моя зацікавленість, я не вважаю це важкою роботою. Бувають моменти, коли набридає, але в ці моменти я займаюся чимось іншим – допоможу батькам, бабусі»

Схильність до точних наук вплинула і на повсякденне життя. Анатолій намагається аналізувати кожне своє рішення та розглядати його з різних боків, щоб воно було максимально правильним. У той же час він вважає себе комунікабельною людиною, яка легко знаходить взаєморозуміння, а не соціопатичним генієм із типовим набором забобонів. 

«Це як в математиці, коли ти приклад намагаєшся проаналізувати з різних боків. Душею компанії я стаю через деякий час, коли зрозумію, що це за люди, як з ними поводитися»

Щодо джерел натхнення, то для нашого співбесідника це не вчені і не знамениті винахідники, а люди з найближчого оточення. Головна людина – це мати. Друга людина – це вчитель математики в ліцеї.

«Мама мене штовхає уперед. Коли в мене «летить дах», вона мотивує, надихає. А вчитель бачив у мені потенціал, як і мама не хотів, щоб я втрачав себе»

Ще однією важливою людиною для юного науковця є його дівчина. Анатолій каже, що вона для нього також багато значить і є тією людиною, яка дає поштовх розвиватися і не зупинятися в цьому.

«Хочеться, щоб у тобі бачили не якогось звичайного хлопця, а людину, яка досягла чогось у житті. Я вважаю, що якщо у молодості витратити якийсь час на самовдосконалення, ти повністю подбаєш про свою старість»

Підписуйтесь на наш Instagram та Telegram канал

Источник