«Мити підлогу за 200 грн більш принизливо, ніж секс за гроші». Історія секс-працівниці з Маріуполя

Маріупольчанка Ганна Горецька визнає, що належить до мізерної групи секс-працівниць. І не лише через «хороші умови роботи», а й через те, що не залежить від доходу в секс-сфері повністю – вона повертається до секс-роботи, коли потребує грошей.

Більшість у цій сфері, за її словами, такого вибору та широкої «автономії» щодо місць роботи чи клієнтів не мають. 

Водночас, приклад Ганни показує – не всі дівчата та жінки, які працюють у секс-сфері, потрапляють туди з відчаю й потребують порятунку. Секс-робота також може бути вибором. 

«Я не ображаюсь на слова «повія», «проститутка» – я розумію, чому їх використовують», – каже 25-річна Ганна.

Інтернет-видання «Українська Правда» опублікувало історію дівчини з Маріуполя, яка надає секс-послуги. Далі наводимо найцікавіші уривки зі статті.

Ганна має освіту філософа, знає англійську, пише вірші та майже 4 роки періодично надає секс-послуги. Або ж послуги з ескорту – культурного супроводження дозвілля за гроші, як сама їх окреслює. Нижче – пряма мова Ганни.

Маріуполь – це моє рідне місто. Дитинство тут було дуже вуличним, я багато часу проводила з місцевими собаками – приручала і постійно з ними гуляла, тому мене часто боялись. У дитинстві я займалася бальними танцями та англійською, улюбленим предметом у школі була зарубіжна література. Ще до університету читала Сартра, Камю і всіх цих товаришів, які завжди справляють велике враження на підлітків. Тема свободи, проблеми вибору, якісь гострі питання завжди стоять перед людиною в 15-16 років, особливо у кризові моменти життя. 

Ще до вступу на філософський факультет треба репетирувати відповідь на запитання: «Ким ти будеш потім працювати?». Ми з одногрупницями зазвичай говорили, що хтось буде таксисткою, хтось – проституткою. Я класу з 11 говорила: «Та проституткою буду!». Тоді це було просто бажання епатувати. А коли вступила на магістратуру, переїхала в Київ, мені знадобилась робота виключно заради грошей. Якогось серйозного досвіду в мене на той момент не було, і з цікавості я пішла на співбесіду в нічний клуб – і мене взяли. Танцівницею.

Коли знову знадобилась робота, знайшла вакансію масажистки. Це була робота через диспетчера: знімається квартира, мені приводять гостей, я з ними тусуюсь, обслуговую їх, проводжу і до мене приводять нових. Формально еротичний масаж – це масаж усього тіла та мастурбація. Іноді ще вмовляли на секс, але я на той момент відмовлялася – було страшно і я не була до цього готова. 

Коштує це півтори тисячі гривень за годину – половину віддаю диспетчеру, який знаходить людей і приміщення, робить рекламу. Гроші за додаткові послуги, якщо вони були, забираю собі. Я тільки зараз розумію, наскільки це було небезпечно. Квартири знаходились у досить віддалених від центра місцях.

Пару разів я так ще підпрацювала, зрозуміла, що в цілому це не викликає в мене ніякого дисонансу – ніби я роблю щось неприпустиме або що за це неприпустимо брати гроші. Навпаки, це здалось мені природною компенсацією, нормальним обміном з огляду на те, що до людини я не відчуваю якихось особливо теплих почуттів.

Після роботи масажисткою я поїхала попрацювати закордон і кинула магістратуру. Потрапила у Швецію, протрималась там недовго. Після вимоги помити унітази у двох ваннах квартири, у якій я працювала гувернанткою, сказала: «Бувайте, я їду в Україну. І якщо мені там доведеться, наприклад, танцювати – це буде менш пагубно для моєї самооцінки, ніж мити унітази».

Свій перший секс за гроші я нині пригадую як дуже вигідний обмін, враховуючи, що я не відчувала до людини особливо теплих почуттів. Що я відчуваю під час сексу за гроші? Я схильна займати позицію спостерігача, як і в більшості інших ситуацій. Я ніби дивлюсь кіно, і чим цікавіше все відбувається, тим з більшою цікавістю я продовжую спостерігати та аналізувати. За жанром це якийсь арт-хаус.

Я не бачу нічого поганого в тому, щоб заробляти виключно цим – просто в моєму випадку це мені не дуже цікаво. У мене це стається, коли мені необхідні гроші – якщо є можливість у такий спосіб заробити і при цьому не відчувати для себе ніякого ризику.

Секс просто за гроші і секс з людиною, яка тобі подобається – складно співставити. Це абсолютно різні задоволення. Відчуття від сексу з людиною, яку ти любиш, не порівняти ні з чим. Не думаю, що секс-робота заважатиме моїм стосункам у майбутньому. Це навіть можна поєднувати, бо в принципі – це для мене дуже різні речі. Вони ніяк не перетинаються.

Усе починається з консумації: сидиш, провокуєш чоловіка на замовлення напоїв, алкоголю, ви про щось спілкуєтесь за шампанським, а потім, якщо чоловік за цим прийшов, він робить вибір. Далі ви вже з’ясовуєте всі умови спільного проведення часу. Якщо я не хочу надавати послуги конкретному гостю, я кажу це йому в обличчя.

У клубах завжди попереджали, що робити, якщо клієнт виявиться підставною особою або поліцейським. Якщо це підставна особа, можна сказати – ніякої оплати не було і доказів немає, він просто мені так сподобався, що я одразу вирішила і нагородити його своєю любов’ю! Або: він просто дав мені гроші на черевики! 

А якщо це поліцейський, то загалом відповідальність падає на адміністрацію клубу.

Універсального типажа секс-працівниці немає. Її неможливо впізнати в натовпі. Стереотип про коротку спідницю, глибоке декольте та червону помаду – дууже старий і зовсім не працює. Будь-яка дівчина може потрапити в цю сферу, кожна, мабуть, п’ята у своєму житті була хоча якось до цього залучена. 

Це може бути студентка, якій потрібні гроші, і яка потім або це все кидає, або втягується, або як я – час від часу повертається до такого способу заробітку. Це може бути жінка з дитиною або кількома дітьми, яка не може розраховувати на допомогу чоловіка, і в якої немає можливості заробляти на більш соціально прийнятній роботі стільки, щоб утримувати себе та дитину. 

При тому, це жінки з хорошою освітою. В одному з клубів, де я працювала, з університету Шевченка нарахувала людини чотири, ще з лінгвістичного університету… Загалом – зі столичних нормальних вузів. 

Мені дуже важливо підкреслити, що секс-працівниця – це не якась специфічна маргіналізована жінка, вона може мати освіту, інтереси, свій підхід і ставлення до секс-роботи й узагалі заради чогось секс-роботу використовувати, тому я відчуваю, що про це треба говорити відкрито.

Чи принижує ця робота мою гідність? Я вважаю, що існують значно більш принизливі заняття, ніж секс-робота. Ті, які формально вважаються більш моральними. Жінка, яка 12 годин миє підлогу за 200 гривень, не принижена? Це те, що в мене викликає нерозуміння – яку альтернативу противники декриміналізації пропонують жінкам, які займаються секс-роботою? 

Мене значно більше принижували ситуації, коли я, працюючи барменом, чула від власниці закладу: «У тебе хворобливий вигляд, тобі б губи підфарбувати, привести себе до ладу. І в нас же бар прямо навпроти входу, тебе ж одразу бачать, може тобі якесь декольте вдягнути?». Якби я тоді хотіла заробляти цицьками, я б не в бар пішла, а кудись, де за це платять більше.

Для мене значно принизливішим є писати на замовлення якусь пропаганду чи вірші – це здається чимось немислимим. Тоді як тіло нам і дане для того, щоб працювати будь-яким способом, який здається прийнятним і безпечним. Звісно, секс – це не товар, тіло – не товар, але мозок і душа теж не товар… Я впевнена, що це все визначається самою людиною.

Секс-робота – це та сфера послуг, яка, очевидно, буде існувати завжди. Незалежно від того, яке положення в суспільстві посідатимуть люди, які цим займаються. І найраціональніше, найрозумніше, що я бачу – це вивести цих людей з тіні й визнати їхнє право чинити так, як вони вважають за необхідне. 

Декриміналізація секс-роботи не означає, що всі одразу кинуться «продавати себе». Ні, абсолютно. Це означає, що люди, які потребують грошей і які й так відчувають постійний тиск суспільства – бо займаються чимось «ганебним, аморальним» – не будуть боятись закону і безкарності людей, які чинять насильство щодо них. 

Зараз жінки в секс-роботі ні від чого не захищені. Будь-яке силування щодо них можна обернути проти них самих. По суті секс-працівниці не можуть поскаржитись на це в поліцію, бо вважається, що беручи кошти за якусь послугу, вони автоматично погоджуються на насильство – але речі в принципі не пов’язані. 

Поліція має почати приймати заяви про зґвалтування або будь-яку іншу форму примусу, незалежно від того, чим люди займаються. Це програма мінімум. 

Я з того мізеру дівчат, які займаючись секс-роботою, з цим не стикались. Але я чула моторошні історії від дівчат, з якими працювала – і дуже дивно, що ці речі досі не мають ніякого відгуку з боку закону.

Лицемірно було б зараз вважати, що всі дівчата, які займаються проституцією, роблять це добровільно, бо їм це просто подобається – це не так. Більшість просто не бачить перспектив і можливостей розвиватись якось інакше.

Якщо надалі в Україні легалізують секс-роботу, і я залишатимусь у цій сфері, я готова платити податки. Щоб лишатися в безпеці, щоб держава не втручалась у моє життя більше дозволеного, і щоб у мене була можливість, якщо до мене застосують насильство, розраховувати на покарання для насильника.

Я хочу показати людям, що секс-робота – це сфера з людським обличчям. І вона може означати значно більше, ніж стереотипи і упередження. Секс-робота абсолютно не суперечить здоровому ставленню до дійсності та здоровим стосункам між людьми.

Фото: Українська Правда

Источник