Переселенці з Маріуполя відкрили у Львові кафе «Sova» — новости Мариуполя

Перша кав’ярня Sova з’явилася у Маріуполі у липні 2018 року. Рівно через чотири роки ця ж кав’ярня відкрилася вже у Львові. Але це не було розширення бізнесу до франшизи по різних містах. Підприємцям довелося тікати від війни й починати власну справу з нуля на новому місці. У Маріуполі у Світлани Чавки була мережа кав’ярень Sova, де завжди можна було випити ароматної кави та поласувати смачними стравами. Пізніше жінка відкрила магазин напівфабрикатів і пекарню. Чоловік Світлани Василь також мав власний бізнес у сфері будівельних матеріалів. Але 24 лютого у Маріуполь прийшла велика війна — росія вчергове напала на Україну. Пекарня і кав’ярні були розграбовані, деякі приміщення згоріли вщент. Від улюбленої справи Світлани залишились лише фото, спогади й, що головне, досвід. Разом з чоловіком вона переїхала до Львова, де відновила свій бізнес. Так маріупольська Sova з’явилася у самісінькому центрі міста Лева. «Східний Варіант» розповідає історію бізнесу переселенки Світлани Чавки з Маріуполя.

На збори дали десятки хвилин У липні 2018 року Світлана Чавка відкрила свою першу кав’ярню Sova Cafe у Маріуполі. Їй завжди подобалися сови, а один такий птах навіть жив біля будинку родини в Маріуполі. Тож довго над назвою нового підприємництва жінка не думала. Наприкінці січня 2022 року Світлана розширила власну справу: відкрила пекарню на 17 мікрорайоні міста. Там можна було придбати гарячі й пухкі ласощі на будь-який смак: круасани, торти, пиріжки, булочки тощо. Справи йшли добре аж доки 24 лютого місто не прокинулось від вибухів і російських снарядів, що летіли по житлових будинках мирних мешканців. Тоді ще ніхто не знав, що очікує місто надалі. Світлана відвідувала міську благодійну організацію «Республіка Пілігрим», що була заснована пастором «Церкви добрих змін» пастором Геннадієм Мохненко. Там жінка допомагала дітям з домашнім завданням і організувала для них різноманітні активності. Церкву також відвідували багатодітні родини. Після початку повномасштабного вторгнення росії, їхньою евакуацією займалися правоохоронні органи України. Світлані як волонтерці церкви теж наказали збиратися, доки ще була можливість виїхати. Родина виїхала з міста в ніч з 24 на 25 лютого. Якийсь час вони провели у Запоріжжі, сподіваючись, що бойові дії у Маріуполі закінчаться і родина зможе повернутися додому. «Коли почали над Запоріжжям літати винищувачі, а територію довкола міста укріплювати, вирішили їхати далі — до Львова. Тут ми колись придбали для нашої доньки однокімнатну квартиру, і наявність власного житла вплинула на вибір міста. Тепер живемо в ній вчотирьох», — розповідає Світлана.

Повторювати Маріуполь у дрібницях Перший час на новому місці та в нових умовах було складно. Особливо складно було прийняти, що справи, яку родина розвивала роками, більше немає. «Люди, що колись були гостями наших закладів, сусіди, організовувались у групи і ходили грабувати бізнес. Я розумію, коли люди таким чином шукали їжу чи ліки. Але який сенс брати, наприклад, кавомашини чи морозильні камери, коли у місті немає електроенергії?», — каже Світлана. Втрата бізнесу, рідної домівки та переїзд до нового міста сильно вдарив по фінансових можливостях родини. «Ми були звичайні підприємці, середні. Не олігархи, але ми з чоловіком ніколи нічого не потребували, самі піклувались про своїх дітей, намагалися дати їм все. І коли втратили це все, то важко було осягнути», — каже Світлана. Відкрити свою справу наново допомогли друзі родини — хтось просто дав гроші, хтось позичив. У Маріуполі багато хто знав Василя і Світлану. Таким чином у липні 2022 року у центрі Львова з’явилася Sova. Світлана намагалася максимально відтворити атмосферу маріупольської кав’ярні у дрібницях — купувала такий самий посуд, встановила пароль від Wi-Fi такий же, як був у Маріуполі. «У Львові багато маріупольців. Вони часто заходять до нас, а після зізнаються: “Ми наче вдома побували”. Кажуть, що тут вони трошки відійшли від усього пережитого. Звичайно, для бізнесу важливі доходи, але коли люди кажуть нам, що будуть у Львові проїздом і обов’язково завітають до нас, це дуже приємно», — розповідає Світлана.

Різні міста — різні підходи Львів має зовсім інші звички у сфері гостинності, ніж Маріуполь. І це Світлана зрозуміла одразу. «Наприклад, у Маріуполі круасани взагалі не йшли. А тут вони мають попит. Люди питають про них постійно. Ми домовились з однією місцевою пекарнею на виготовлення маленьких партій для нас. Трошки просуваємось. Але у майбутньому хочемо придбати маленьку піч, щоб випікати їх самим», — ділиться планами Світлана. До того ж у Львові значно багатший вибір кави, а отже здивувати буде складно, а розчарувати гостя, навпаки простіше, адже знайти місце зі смачною кавою не проблема. Але і знайти свого постачальника Світлані було не просто. Якийсь час Світлана співпрацювала з постачальниками кави на певних умовах: вона використовувала їхню кавомашину в оренду, але при цьому вона могла замовляти у них же лише певні види кави. Але якість цієї кави їй не подобалася. Міняти постачальника не можна, оскільки тоді вони заберуть і кавомашину. Про цю проблему дізналася одна з гостей кав’ярні. Вона шляхом донатів від знайомих змогла зібрати більшу частину суми для того, щоб викупити кавомашину. Залишок додали друзі родини. Так Світлана змогла змінити постачальника кави й самостійно обирати сорти та види зерна. До того ж останнім часом значно піднялися ціни на продукти. Зокрема, на курячі яйця, які у кав’ярні Sova використовують для сніданків — яєчного скрембла у фірмовому стилі. Ще один виклик для підприємців у Львові — висока вартість оренди, особливо у порівнянні з Маріуполем. В тому районі, де орендує приміщення Світлана, ціни можуть доходити до 20 тисяч і більше.

Ризики високі, але воно того варте Світлана каже, що до ризиків готова, наскільки це можливо: «Чесно кажучи, не те що готова, — я завжди цим жила і займалась цим. Це те, що приносить мені задоволення. Я завжди знаю, що зранку мені потрібно йти на роботу і не дивитись на якісь проблеми та складнощі. На мене дивляться мої батьки та мої діти. Я не можу падати духом». А ще жінка додає: далі їхати нікуди. «За кордон їхати ми не хочемо і не будемо. Ми вже виїжджали так у 2014 році на два місяці. І після того я вирішила, що не хочу їхати з України більше. Якщо і буду щось починати робити, то тільки тут», — зізнається жінка. Її середня донька з чоловіком також хочуть запустити власний бізнес у сфері гостинності, займатися планують приготуванням і доставкою суші та ролів, але у Києві. Втім, з сьогоднішніми віяловими та аварійними відключеннями зробити це вкрай складно. Втім, вони від свого задуму не відмовляються. Після деокупації Маріуполя Світлана хотіла б повернутися в Маріуполь.  «Звичайно, хочеться повернутися додому. Це моє рідне місто, я прожила там усе життя. Є будинок, який ще можна відновити. Розграбований, розбитий, але його можна відновити. Хочеться також подивитися в очі людям, які нас зрадили, вкрали наше майно…», — каже Світлана.
Джерело — «Східний Варіант»

Источник