Перший бій та перший загиблий. 13 квітня 2014 року в історії війни на Донбасі

13 квітня, після захоплення Слов’янська, було оголошено про початок Антитерористичної операції. З ночі почалося розгортання українських сил під Слов’янськом, в першу чергу – спецпідрозділів Внутрішніх військ, СБУ, МВС.

Конфлікт перейшов у нову фазу.

Під Слов’янськ перекинули 3 аеромобільну роту 1 батальйону 80 ОАЕМБр на бронетранспортерах під командування старшого лейтенанта Вадима Сухаревського з позивним «Борсук». Рота була перекинута з району Луганського аеропорту, який бійці зайняли 8 квітня, попередньо здійснивши марш через всю Україну зі Львова, — пишуть в українському мілітарному порталі.

З Луганської області були перекинуті також підрозділи СпП СБУ «Альфа», які мали повернути під контроль захоплену будівлю СБУ. Через події під Слов’янськом, їх було відкликано. Згідно плану, групі СБУ мали надати підтримку з бронетранспортерів 80 ОАЕМБр, бронетехніку планувалося також надати підрозділу СпП МВС «Омега» під командуванням Анатолія Стерльченка, котрий на гелікоптерах Мі-8 висаджувався і брав під контроль Краматорський аеродром. В районі Краматорська діяла також десантна рота 25 ОПДБр.

Перший бій

Рота десантників розмістила свої бронетранспортери на одній з галявин неподалік Семенівки та виставила свою охорону. На галявині був присутній вищий офіцерський склад СБУ – два заступники голови СБУ Віктор Ягун і Віталій Циганок, а також командувач Високомобільних десантних військ Олександр Швець. Вони стояли таким чином вже певний час, чим привертали до себе увагу автомобілістів, що проїжджали повз. Було цілком зрозуміло, що українська сторона щось планує. Це, звісно, поховало будь-які надії на прихованість операції.

До офіцерів прибула на переговори мер Слов’янська, Неля Штепа. Після перемовин вона залишила галявину. Все це спостерігав Володимир Колодченко, депутат Миколаївської міськради, якому ми завдячуємо відео безпосередньо з місця події.

Група полтавської СБУ «Альфа», у складі якої був підполковник Андрій Дубовик, на двох автомобілях здійснювала розвідку блокпостів противника без підтримки бронетехніки. Проїжджаючи повз галявину, альфівці побачили бронетехніку, під’їхали до неї і вийшли з автівок, щоб узгодити і скоординувати подальші дії.

У цей час стався напад. На узбіччі галявини зупинився щонайменше один автомобіль – Renault Logan, білий, фірми «Явір-2000», захоплений цього ж ранку бойовиками. За свідченням же Андрія Дубовика, зупинилося одразу три автомобілі. З них вийшли не менше чотирьох бойовиків у камуфляжі, і одразу відкрили вогонь на ураження. З їхнього опису та зухвалих дій можна припустити, що вони були із ядра “Криму”. Десантник Вадим Сухаревський і Андрій Дубовик у своїх інтерв’ю свідчили, що невдовзі по українським силовикам відкрила вогонь друга група бойовиків із “зеленки” неподалік.

Бойові підрозділи бойовиків були побудовані за такою схемою: навколо 4-6 російських диверсантів групувалися місцеві колабораціоністи, і таким чином створювали бойову одиницю. За такою схемою імовірно й діяли під Семенівкою. Із “зеленки”, найпевніше, стріляли не більше 5 місцевих чоловік. Зі слів учасників, бойовики, котрі вели вогонь із “зеленки” були одягнені в спортивні костюми, що свідчить на користь такого припущення.

Командував боєм з російської сторони Сергій Журіков (позивний «Ромашка») – права рука Ігоря Гіркіна на той час. Уродженець Криму, у віці 20 років отримав російське громадянство, мав спеціальність снайпера і повітряно-десантну підготовку (1500 стрибків із парашутом), був пономарем Києво-Печерської лаври, брав участь у штурмі фотограмметричного центру в Сімферополі.

Противник, скориставшись раптовістю нападу, нав’язав свій перебіг бою, утримуючи ініціативу. Шестеро бійців полтавської «Альфи» відкрили вогонь у відповідь. Допомоги від начальства не було, дистанція не дозволяла вести ефективний та прицільний вогонь з пістолетів.

У цій ситуації десантники, що перебували неподалік, швидко завантажилися до бронетранспортерів, проте не надавали підтримку вогнем. Як виявилося згодом, вони мали наказ від командування на заборону відкриття вогню.

Бій розвивався стрімко, було легко поранено Андрія Дубовика, смертельно поранено капітана Геннадія Біліченка, який зі зброєю в руках стікав кров’ю. Андрій Дубовик так згадував свій бій:

“У меня была с собой граната РГД и две свето-шумовых с гвоздями в обмотке. Перекинул их через нашу машину – там уже был противник. Раздались взрывы, кто-то там заорал, и тут же я высовываюсь из-за машины и прямо передо мной точно также из-за машины высовывается какой-то черт с автоматом – и мы открываем огонь одновременно. Я видел как в кино, хотя это были доли секунды, как в диверсанта снизу вверх входит моя очередь, и как он стреляет в меня. Меня тут же подкинуло, я упал возле машины, дыхание забилось.

По станции в наушнике слышу – “Гена – убит”. Я с трудом произношу: “Я – 300-й. В грудь”. Тут из-за машины выскакивает еще кто-то в маске на лице, и в черном костюме “Адидас”. На меня внимание не обращает, а сразу открывает огонь в сторону других наших машин. Я кладу автомат на бедро и добиваю остатки магазина в него в упор. И тут же теряю сознание.”

Опір українських спецпризначенців танув на очах, проте в бій несподівано вступив БТР-80 3 аеромобільної роти – єдиний з шести наявних. Бронетранспортер, за наказом командира роти Вадима Сухаревського, всупереч наказу вищого командування, відкрив вогонь з крупнокаліберного кулемету по бойовикам, рятуючи бійців «Альфи». Бойовики переключили свій вогонь на нього, але через відсутність засобів ураження бронетехніки це було марно. Противник почав відступати. Завантаживши поранених на борт, БТР також відступив.

У бою зі зброєю в руках загинув капітан Геннадій Біліченко. Він став першим загиблим захисником України у війні на сході.

Источник