«Пливе видра, гуде завод». Яким побачив Маріуполь фотожурналіст Сергій Коровайний, — ФОТО

Посеред міста — металургійний комбінат імені Ілліча, найбільше підприємство Донбасу та Приазов’я і найбільший забруднювач маріупольського повітря. За 22 кілометри — Широкине та війна. На узбережжі — курортна зона й локація для музичних фестивалів. У морі — шлакові терикони, результат постійних викидів із комбінату, на тлі яких фотографуються військові-наречені. Місто-радянський індустріальний шик, місто-літній табір — Маріуполь, здається, так і не визначився з тим, що саме варто писати на його туристичних листівках. 

Фотожурналіст Сергій Коровайний на сторінках Reporters  жартома називає себе амбасадором Маріуполя. Три роки поспіль він знімає життя міста для великого фотопроєкту, де прагне звернути увагу на екологічні проблеми, які стосуються кожного українця. Втім, Сергій намагається відійти від кліше  «дим-череп-кістки» і натомість дослідити, як насправді живеться місту в цьому індустріальному ландшафті. 

Коровайний знімає для Радіо Свобода, Ukraїner, The Gate Agency. Три роки тому під час навчання у Школі громадських комунікацій ім. С. І. Ньюхауса при Університеті Сіракуз у США він вирішив зробити великий фотопроєкт для свого магістерського диплому. Маріуполь, який з дитинства викликав у нього відчуття нереальності й сюру, коли минав його з батьками дорогою до моря, знову вабив до себе. Сергій подумав тоді, що час розплутати цей клубок. Дослідити, з чого зіткане місто сьогодні. Дізнатися, хто виходить на його вулиці виборювати право на кисень, чи мріють маріупольські діти працювати на комбінаті  «Азовсталь», чи клює годована промисловими відходами риба у місцевих рибалок. 

— Я сам родом із нині окупованого міста під Донецьком. У дитинстві ми дуже часто їздили до моря поблизу Маріуполя, і я пам’ятаю, як учився плавати в Азовському морі. А тепер бачу, як воно змінилося, як погіршилася його екологія, — і хочу про це говорити. Мені болить, що українці не приділяють достатньої уваги екологічним проблемам — від сортування сміття до величезних промислових гігантів. Коли я почав вивчати цю тему, то зрозумів, що у місті є доволі потужна екоспільнота — люди, які виходять на протести і доволі успішно, як для України, досягають своїх цілей. Вони чимало змінили, практично змусили «Метінвест» перенести одне шкідливе виробництво з центру міста за його межі. Ці люди почали виходити ще до Майдану, у 2012-му, а у 2014-му виходили на блокпости, щоб не пропустити російську окупацію. Їхня мужність вражає. Втім, якщо говорити про більшість, то вона пасивна, їй усе окей. Багато маріупольців живе з думкою, що не варто нічого чіпати, аби не стало гірше, — це не унікальне явище.

Я провів у Маріуполі багато часу, у мене там з’явилися друзі, за що і люблю фотожурналістику. Ти не просто живеш, вирішуючи власні питання, а, наприклад, шукаєш красиві місця, щоби зняти рибалок при заході сонця. Ось пливе видра, гуде завод — це моменти, до яких мене може привести лише фотографія. 

Сергій читав дослідження про те, як впливають викиди підприємств на здоров’я та якість життя людей. Але показати екологічну ситуацію у фотографії складніше, ніж просто навести статистичні дані. 

— Мені хотілося бути об’єктивним, не спрощувати все до меседжу «заводи — це зло, треба їх закривати», бо це маячня і адекватні активісти це розуміють. Потрібно зусібіч точити цей камінь і водночас не радикалізуватися: так, це нечесний бізнес, олігархічний бізнес, але він підлаштовується до умов ринку. У мене відчуття, що там бракує діалогу між підприємцями й активістами — часто вони просто гавкають одне на одного. 

Та місто живе не лише індустріальним контекстом. У частих поїздках до Маріуполя Сергій помітив, як швидко розвивається його культурне життя. 

— Маріуполь стрімко змінюється: з’явився фестиваль сучасного мистецтва ГогольFest, купа нових закладів, класні суспільні простори. І це такий парадокс: димлять архаїчні заводи, поруч якась дивна ріка — і айтівські хаби з новими фонтанами, дуже гарними, до речі. Коли я захищав свою роботу у Штатах, цікаво було бачити реакцію американців — очевидно, їм ця тема відгукнулася, вони подякували за таку детальну екскурсію містом. Для мене було важливо почути відгук людей, які абсолютно не в контексті, і цей відгук мене надихав. 

У Сергієвих планах — розширити проєкт на інші міста: показати взаємини індустрії та людини, наприклад, у Кривому Розі й Запоріжжі. Щоби згодом сказати про них те, що говорить нині про Маріуполь: «Так, тут є свої проблеми, але це суперцікаве місто».

Більше фотографій дивіться на сайті Reporters.media

Источник