Подружжя з Маріуполя вижило після бомбардування драмтеатру, але потрапило до фільтраційного табору — новости Мариуполя

Жахливе бомбардування драмтеатру в Маріуполі пам’ятають усі українці. Новина сколихнула увесь світ і стала одним із багатьох доказів кривавої російської жорстокості. 63-річний маріуполець Олександр Односум разом із дружиною лише дивом вижив після цього ворожого бомбардування. Вони — люди з інвалідністю, тому бігати й шукати сховище літнім людям було вкрай важко. 
11 березня волонтери перевезли подружжя в драмтеатр. У ті дні там було до 1500 осіб. В підвалі розмістили переважно жінок з дітьми. Чоловіки та старші люди перебували на трьох поверхах вище. 16 березня росіяни скинули на драмтеатр фугасну бомбу. Олександр з дружиною саме був у фоє.

«Я оглух на праве вухо, припорошило очі. Думав, що я осліп», — згадує Олександр Односум. Далі були крики жінок та дітей, частину людей просто розчавило заживо, пригадує чоловік. Драмтеатр тлів ще кілька днів. Рятувати поранених та витягати тіла сотень загиблих окупанти заборонили. Олександр на милицях та його дружина заледве вибралися з руїн та під обстрілами почали шукати нового прихистку. В підвалі маріупольського ліцею вони виживали 43 дні. Там було до 50 людей. Частина — пацієнти онкологічного відділення. Важкохворих з лікарні перевезли й залишили без їжі та ліків. Вони помирали у страху та тяжких муках. Через обстріли ховати загиблих було ніде. Тіла складали в шкільні шафки й виносили на другий поверх. 28 квітня Олександра, його дружину та ще кількох людей на окуповану територію вивезли російські журналісти. — Питали: “Куди їдемо?” Відповіли, що їдемо у фільтраційний табір у Володарськ. А що таке Володарськ, я не знаю. Нікольське, мабуть, перейменували, — каже пенсіонер. Біженців тримали у фільтраційному таборі, який росіяни влаштували в музичній школі. Їх було близько 20 осіб, всі спали на підлозі. За словами чоловіка, після фільтрації поверталися не всі.  Його з дружиною перевезли у геріатричний центр в окупованій Макіївці, що переобладнали з дитячого садочка. Лише на початку липня через волонтерів їх знайшла дочка. Вивозила стареньких немічних батьків через чотири кордони. Проїхали Росію, Латвію, Литву та опинилися у Польщі. Жінки ще й досі залишаються там, а Олександр повернувся в Україну. Живе у Івано-Франківську, в школи, де зробили прихисток для переселенців. Чоловік каже, що тут його Батьківщина та його земляки, які одне одного підтримують.

Источник