Розповідь Сергія Бурова про маріупольські листівки — новости Мариуполя

У черговій статті відомого краєзнавця і кінематографіста Сергія Бурова розповідається про видавництво  старовинних поштових листівкок зі світлинами різних куточків Маріуполя.

Поштову листівку, як стверджує знаменитий філокартист Микола Спиридонович Тагрин у своїй книжці «Світ у листівці» (М., «Образотворче мистецтво», 1978), винайшов обер-поштмейстер Пруссії Генріх Штефан. Це він 30 листопада 1865 року на поштовій конференції в м. Карлсруе запропонував ввести новий «поштовий листок», призначений для відкритих повідомлень. Але перші листівки були випущені у світ лише 22 вересня 1869 року австрійським урядом, який скористався пропозицією Штефана.

Читайте також: Про що розповів старий план Маріуполя 

З кінця дев’яностих років ХІХ століття набуло широкого поширення видання листівок з краєвидами міст і ландшафтів різних куточків світу. Прибутковою справою стали займатися великі поліграфічні фірми, причому не тільки для задоволення споживачів своїх країн, а й на експорт. М.С. Тагрін пише: «Відома шведська фірма «Гранберг» до 1917 року видавала численні види російських міст виключно для російського ринку. Частково це робилося за спеціальними замовленнями російських видавців». Робили такі замовлення «Гранбергу» і маріупольці, наприклад власник тютюнового магазину Нерофіді. Крім Нерофіді, виданням листівок із зображенням різних місць Маріуполя займалися власники друкарської та книготорговельної справи брати Гольдріни, книготорговець Приходько-Пихненко, книжковий магазин Маріупольського повітового земства. Друкували листівки не тільки в Стокгольмі. Відомі, наприклад, «маріупольські сюжети», виготовлені московською фірмою «Фототипія Шерер, Набгольц і Ко».

За відомостями відомого колекціонера Л.П. Морозова, до 1917 року було видано майже п’ятсот поштових карток з маріупольськими краєвидами, щоправда, з урахуванням їх різновидів. До речі, Л.П. Морозов є автором і видавцем унікального у своєму роді ілюстрованого каталогу «Маріуполь на видових листівках», що вийшов трьома виданнями (останнє — 2009 року). Великі зібрання поштових листівок із зображеннями нашого міста мають у своєму розпорядженні Маріупольський краєзнавчий музей і деякі колекціонери, окремі екземпляри зустрічаються у старожилів. Вдивившись у листівки, можна дізнатися багато цікавого про минуле.

Читайте також: Розповідь Сергія Бурова про маріупольську колонію при заводі «Нікополь»

Ось на листівці міський театр (він розташовувався там, де тепер на проспекті Леніна (нині — пр. Миру. -Прим. ред.) стоїть багатоповерховий будинок № 24 з відділенням Ощадбанку на першому поверсі) — афіші, на одній можна прочитати прізвище Родічева, імовірно, актора-бенефіціанта, на інших — назви п’єс із репертуару театру: «Ідіот» і «Весілля Кречинського». Хороший був смак у маріупольських театралів. Над воротами, що примикають до будівлі театру, можна побачити вивіску: «Фортепіанна майстерня «Акорд»: переробка, прокат, Козачковський». Біля входу до театру стоять франт у «котелку», двоє хлопчаків у гімназійній формі, повз проходить дівчинка-нянька з дитиною на руках.

Інша поштова картка. На ній знімок парного боку Торгової вулиці між Георгіївською та Катерининською. На цьому місці в п’ятдесяті роки був побудований чотириповерховий будинок, адреса якого — проспект Леніна, 10/20. Що ми бачимо на листівці? Магазини, вивіски: «Г.С. Брон і Л.А. Кірш», «Взуття і калоші, Р. І Д. Брон», «Конфекціон готової сукні», «Конфекціон Універсаль». Людина в білій сорочці з ношею на плечі. На бруківці — пролітка, що чекає на сідока, дві підводи, біля входу в магазин кілька бочок.

Ще один вид нашого міста на листівці. Так на початку XX століття виглядало перехрестя проспекту Миру та вулиці Грецької. Будинок з аптекою, він існує й досі, щоправда, суттєво перебудований. Приставні сходи, кілька чоловіків, вершник на коні. У глибині — церква св. Марії Магдалини. Вона стояла у сквері, який тепер називається Театральним. У центрі листівки — каплиця. Місцевий люд називав її капличкою. У квітні 1891 року на спадкоємця російського престолу, майбутнього імператора Миколу II, який мандрував Японією, було скоєно замах, але, як сказали народу, сталося диво: великий князь залишився живий. Ось на честь цієї події Маріупольська міська дума і вирішила спорудити каплицю на місці вкрай застарілої старої церкви. Церкву розібрали, звели каплицю і 5 травня 1895 року при великому скупченні народу освятили. Каплиця простояла до 1933 року, поки її не знесли. Привід був слушний: вона заважала прокладанню трамвайної колії. Так, на центральному проспекті міста ходив колись трамвай.

Читайте також: Як маріупольці раніше їздили на завод — розповідь Сергія Бурова 

Ця триповерхова будівля і зараз стоїть на розі Торгової та Миколаївської вулиць. Її сучасна адреса — Миколаївська вулиця, 7/17. Давайте ж подивимося на листівку з її зображенням тих часів, коли в ній було приватне реальне училище Василя Івановича Гіацинтова. Зовні майже нічого не змінилося. По обидва боки дверей дві картини, на одній зображено пана, на іншій — шикарну даму. Видно ще вивіску з написом «Центральне депо готової сукні». Вона укріплена над входом.  Тумба з наклеєними афішами та оголошеннями. Кілька хлопчаків-реалістів на тротуарі. Чому вони не на заняттях?

Погодьтеся, захоплива це справа — розглядати старовинні поштові листівки з фотографіями куточків Маріуполя, що давно пішли в небуття.

Раніше публікували розповідь Сергія Бурова про літній театр Маріуполя. 

Фото: з відкрити джерел

Источник