Опублікована чергова стаття краєзнавця та письменника Сергія Бурова, в якій окреслюється розвиток Рибної площі Маріуполя.
Площа за швейною фабрикою до початку 20-х років двадцятого ж століття відділяла Бондарну вулицю від вулиці Італійської. За радянських часів і Бондарна, і Італійська були об’єднані спільним ім’ям — Кузьми Апатова, червоного командира. Саме тоді й канула в Лету Бондарна.
Ну а площа? Марно шукати її назву на картах Маріуполя. Її просто там немає, але зате вона є у виданні «Адрес-календарь: весь Мариуполь и его уезд» за 1910 р. Там зазначено, що рибні крамниці Акінітова і Бонтара, Кечеджі і Копилевича, Паська і Соколовського, Тютюнікова і Філізанова, Челпанова те ж саме, знаходяться… на Рибній площі. Чому Рибна площа не позначена на картах міста? Вочевидь, назва була неофіційною.
Читайте також: Дорога до порту — дослідження Сергія Бурова
Яку ж рибу тут можна було купити? Та різну. Щоправда, деякі види її, які нижче буде перераховано, відомі нашим сучасникам лише з чуток. Отже, на Рибній площі продавали судаків, у Маріуполі цю рибу називали сулою, лящів, у нас вони іменувалися чебаками. А ще — в’ялених рибців, жирні спинки яких просвічувалися на сонці, чехонь — рибу на любителя, шемаю, дивовижний смак якої неможливо передати словами, камбалу — дивний витвір природи, на ті часи зовсім непоширений, а відтак недорогий. Червону рибу — осетрів чи севрюгу — купували тільки в живому вигляді. Існувала думка, що «снулою» червоною рибою можна отруїтися.
Перелічимо ще кілька видів їстівних жителів глибин Азовського моря, що були на прилавках Рибної площі. Чорноморський оселедець, азовський пузанок, кумжа, вугор, вирезуб, синець, сом, жерех, азовський анчоус-хамса. Це, звісно, далеко-далеко не повний перелік того, чим довелося ласувати нашим пращурам. Від уважних читачів цілком можна почути законне запитання: чому забуті бички і тюлька? Безумовно, вони в нашому морі водилися, і водилися в достатку. Але промислового лову їх до революції не було. Хіба що хлопчаки могли вудками «насмикати» десяток-другий бичків для котів, а якщо юний рибалка походив із бідної сім’ї, то й на стіл. Тюльку теж не чіпали — це ж корм більшої риби. Ну а тарань? Свіжою таранню не торгували, що ж стосується сушеної, то її, кажучи сучасною мовою, реалізовували не по десятку, а кулями, мішками по два пуди (32 кілограми). Збереглася поштова листівка початку двадцятого століття, на якій зображено частину Рибної площі. Чому вона малолюдна? Та адже літо. Заборона на вилов риби. А заборони азовські рибалки дотримувалися не з примусу, а заради збереження багатства їхнього годувальника — моря.
Читайте також: Історія Літнього театру у Маріуполі
Газета «Маріупольське життя» 22 березня 1909 року писала: «У магазині Товариства споживачів (Миколаївська вулиця, будинок Земства) до свят отримано оселедців королівських, дунайських, шотландських, керченських, ризьких і сріблянку (лососевоподібну рибу, промисел якої вівся в Атлантичному й Тихому океанах, а також у Середземному морі — С. Б.), анчоуси в банках, рибні консерви». Дивні люди — маріупольці, у них під боком водойма, що кишить рибою, а їм подавай щось заморське. Купували ці делікатеси, звісно, дуже заможні люди. Всі інші тішилися дарами Азовського моря.
Непарний бік Італійської вулиці — від Рибної площі до вулиці Торгової — був також зайнятий рибними магазинами. Ось спогад про один із них, почутий від відставного полковника Лева Ісаєвича Гецонока: «Мені було років вісім, коли наша сім’я залишилася без батька. Він загинув за обставин нез’ясованих. Мене прилаштували в рибний магазин хлопчиком на побігеньках. Господині або їхні кухарки обирали рибу, платили за неї, а моє завдання було якнайшвидше доставити покупку за вказаною адресою. За доставку давали п’ятачок, а то й гривенник «на чай». Це був додатковий заробіток. Власник закладу був людиною доброю, перед вихідними днями і святами всім працівникам, і мені зокрема, видавав по рибині. Але якщо він помічав, що хтось поцупив навіть маленьку рибку, то винного звільняв негайно».
Читайте також: Історія маріупольських пляжів від Сергія Бурова
Нам невідомо, коли рибний торг перемістився на сусідню Базарну площу. Мабуть, незабаром після цього поступово стало забуватися словосполучення «Рибна площа». Старе місце теж не пустувало. Тут, напевно, до середини 50-х років, якщо не пізніше, торгували гасом для ламп, примусів і гасових апаратів, а також скоб’яними та москальними (стара назва товарів побутової хімії — ред.) товарами. У базарні дні трудівники приміських колгоспів і радгоспів тут ставили свої полуторки, пошарпані ЗіСи, а то й підводи, наповнені плодами полів, садів і городів.
Нагадаємо, раніше розповідали, на честь кого було названо Маріуполь.
Фото: з відкритих джерел
Комментарии