Сталева «Зоряна». Історія полтавки Наталії Стребкової з «Азову» — новости Мариуполя

Сержантка Наталія Стребкова тричі поверталася до Маріуполя. Навіть коли росіяни уже бомбардували його на повну силу. Її чоловік, побратими й посестри залишалися боронити місто, а «Зоряна» не могла їх залишити. Вона лікувала, підтримувала, захищала й подавала патрони українським богам війни до останнього подиху. Історію жінки-захисниці розповіла її донька Ірина Шматко.  «Мама була відомою перукаркою, працювала у полтавському салоні. Усе, що стосувалося війни викликало у неї страх. Так склалося, що до Маріуполя вона переїхала після знайомства з моїм вітчимом. Вони на рік пізніше познайомилися, аніж я з ним. Їхні стосунки зав’язалися у липні 2015 році».  Коли Наталія Стребкова почала їздити у Маріуполь до коханого, донька жартувала: «Мамо, а що це ти на схід їдеш? Там же так небезпечно, ти ж сама казала». Але війна її не зупинила. 9 березня 2016 року вони одружилися у Полтаві. Весілля було лаконічним – молодята й фотограф. Після нього стався остаточний переїзд до Маріуполя. Наталія ще понад рік працювала там перукаркою, але їхній заклад знаходився неподалік бази «Азову», тому вона частіше бачилася з військовими з цього полку, аніж з цивільними. І рішення не забарилося – жінка вирішила стати до лав «Азову» й взяла позивний «Зоряна».

Сталева полтавка «Азов» знав, що насувається нова фаза війни. Наталія Стребкова почала завчасно готувати рідних, а сама вивезла з Маріуполя собаку й документи у місця, що здавалися більш безпечними. Ірина Шматко згадує, що всі у їхній військовій родині розуміли, що це буде, але ніхто з них не поїхав у безпечні місця. Наталія володіла знаннями про основи медицини, тому просто допомагала «Азову» втримувати ворога. Про ситуацію довкола жінка розповіла доньці. Яким було їхнє бомбосховище, скільки вони спали і що з’їли – про усі ці моменти життя у Маріуполі Ірина Шматко дізнавалася з коротких повідомлень матері, яка намагалася якомога частіше виходити на зв’язок. Останній раз Наталія Стребкова мала можливість виїхати з Маріуполя 3-4 квітня. Тоді гелікоптером евакуювали її хрещеника, який мав тяжкі поранення. Вона вимагала його евакуації разом з іншими хлопцями. Коли залишалося ще одне місце для евакуації, замість себе «Зоряна» відправила молоду дівчину. Після цього з донькою героїня спілкувалася у фейсбуці, бо на інші застосунки було шалене навантаження й передати та отримати бодай якусь звістку було складно. Завдяки зв’язку Наталія Стребкова розповідала про будні у місті, що цілодобово нищив ворог з різних видів зброї: «Вона розповідала про свої жахи. Як вона за тиждень поспала 4 години. Вона казала, що неможливо спати через постійні літаки. Показувала їхнє бомбосховище з дівчатами. Вона була і кухаркою, і медикинею, і патрони подавала нашим».

У ніч з 14 на 15 квітня «Зоряна» записала голосове повідомлення, воно виявилося останнім.
«Я не знала, але з відеозаписів Дмитра Козацького я розуміла, що того дня їх бомбили з 9 вечора увесь час. Вони знали, де ховаються дівчата «Азову» і били туди. Ми з мамою поговорили тоді, як в останнє. Уже зранку я відчула, що з мамою щось сталося, бо не було почуття, що вона поряд».  Ще кілька днів Ірина не знала, що з її мамою. У телеграмі виднілося «була в мережі о 1:32» й жодних нових повідомлень. Потім написав батько, який тоді вже був на «Азовсталі» й попросив вибачення за те, що не вберіг «Зоряну»: Після загибелі мами в Ірини та її вітчима стан був критичний. Він хотів вийти і загинути, щоб бути поряд з коханою, тому Ірині довелося швидко привести його до тями. Вона щодня говорила з ним у перерві між бойовими завданнями, надсилала фото дітей, а він писав, що довкола нього запах пороху і трупів.
А потім українські військові вийшли з «Азовсталі» за наказом командування. «Я бачила фото батька з полону. Він схуд. У його очах зараз щось страшне. Пустота в Маріуполі виявляється була не пустотою. За 3 місяці полону було 1 повідомлення. Він офіцер, у березні отримав звання майора і це ускладнює обмін та його перебування там. Головне, що після теракту в Оленівці він мені написав, що живий. Потім нічого не було, але й досі він в Оленівці». Їхня родина з нетерпінням чекає повернення чоловіка «Зоряни» з полону, бо це – одна з частинок, що свідчитиме для них, що перемога поряд.Увічнення пам’яті Наталії Стребкової
Після загибелі «Зоряни», Президент нагородив її орденом «За мужність» III ступеня. Наступним кроком вшанування її подвигу перейменування вулиці у Полтаві.

Источник